27 та 28 червня опера “Король Артур” англійського композитора Генрі Персела знов прозвучить у Києві. Втім цього разу до її виконання залучили співаків-аматорів із хору “БАХ” (художня керівниця – Наталя Хмілевська). Як прозвучить опера у такому варіанті та чим відрізняється підготовка до вистави у співаків-аматорів та професіоналів?
Марина Гордієнко та Ольга Ралко
Світлана Возненко
фізична особа-підприємець
Я люблю всіх персонажів опери, але якщо згадати перші враження, то найбільше захопив Геній Холоду. Більше 10 років тому мене вразила Арія Генія Холоду у прекрасному виконанні Андреаса Шолля. Я навіть відвідала його концерт в одному європейському місті, щоб почути її наживо. Мені ця арія про ту самотню частинку нашої душі, про ту “Маріанську впадину”, де є непозбувна туга за ідеальним. І коли це ідеальне й прекрасне вислизає, коли замерзає щось дуже глибоко, його наче не видно, але вже немає ніякої надії — і тоді приходить Любов. Так склалося, що в опері я співаю саме Купідона, який розморожує душі героїв, дає надію та світло. Мене особисто це дуже тішить.
На відміну від більшості хористів, я маю досвід сцени. Багато років я співаю у вокально-оперній студії Будинку Вчених. Але одна справа — передати емоції музикою статично, концентруючись тільки на звучанні. А інше — робити це в динаміці, взаємодіючи з оркестром, хором, передаючи глядачам якісь важливі ідеї через голос, рух. Для мене це виклик.
Для мене “складно” є синонімом слову “цікаво”. Дуже цікаво було читати повне лібрето опери. Це щільна мова, густе плетиво слів, зокрема і старовинних зворотів. Звідси і дивні для нас порівняння, тодішні звичаї, кумедні діалоги. Цікаво було вивчати старовинну англійську вимову. Але що справді складно — це співати і рухатися одночасно. Тут має бути досвід. Бо поки контролюєш спів, зникає танцювальна памʼять, перемикаєшся на рухи — зненацька виявляєш, що або перестаєш співати, або плутаєш фрази… Але все це долається кількістю репетицій.
Найяскравіші моменти роботи над оперою повʼязані зі стилістичними деталями, з якими знайомимося завдяки роботі нашої диригентки Наталії Хмілевської. Нюанси, характер, образний ряд, жарти, танцювальні рухи. Також це насолода від розкриття потенціалу співаків-колег. Наприклад, це мурахи від співу нашого прекрасного Генія Холода Федора Довбищенка, який так майстерно вживається в партію і вокально і образно, що цей фрагмент має всі шанси стати особливим моментом насолоди для наших глядачів.
Олексій Мізгарьов
директор іноземного представництва європейського виробника автозапчастин, військовослужбовець
Я співаю Першого жреця — з його соло починається опера. Це досить відповідальна задача — задавати тон для сприйняття всього твору. Але я співатиму сольно не вперше, тому сподіваюся, все вийде добре.
Для нас незвично рухатися під час співу. Додалася режисура, і це робить задачу для нас, аматорів, складніше. Але у цьому і є виклик та цікавість. У музичному плані мені моя партія цілком посильна, Наталя Хмілевська вдало підібрала партії для кожного, щоб лягали якомога природніше на співаків — і по можливостях, і по характеру.
Після участі в оперній постановці чіткіше усвідомлюєш, яка праця стоїть за підготовкою вистави. Тепер помічаєш не тільки якість співу, але й оцінюєш роботу співаків більш комплексно — існування на сцені, рухи тощо.
Найбільш приємним моментом у роботі було усвідомлення, як гарно колеги з хору співають сольні номери. Все-таки це — гарна можливість проявити себе. В “Артурі” ми не вперше матимемо соло, але тут їхня кількість непорівнянно більша, ніж будь-де, що ми співали до цього. Зрештою, багато з колег співатимуть сольно уперше, до цього я їх ніколи не чув, тож приємно відкривати їхній хист ще і з цього боку.
Федір Довбищенко
викладач Київського національного університету ім. Шевченка, перекладач
Я співаю арію Генія Холоду. Ця арія мені дуже пасує своєю стриманістю — серйозна музика відповідає серйозному моменту, всупереч тому, що сама опера досить грайлива і легковажна. Та й мені просто подобається ця арія. Як би я її не виконував, вона красиво написана. Тому хочеться заспівати її належним чином.
Поєднання хореографії, співу і сценічної дії мені дається надзвичайно важко, бо ніколи до цього таким не займався. Я був учасником фольклорного ансамблю, де ми робили вертеп, але там це відбувалося більш імпорвізаційно, і матеріал простіший. До того ж рухова памʼять у мене слабенька, тому мені обʼєктивно важко. Я тішуся, що на мою арію не дали ніякої хореографії. Мені це значно полегшує завдання.
Було радісне відчуття, коли ми на репетиції виконали оперу від початку до кінця — хай і з повторами, зупинками. Тоді вже склалася цілісна картинка, і це трохи заспокоїло. Вразили окремі арії — Філіделя, Амура. Як на мій погляд, це такі складні у технічному плані речі, набагато складніші, ніж арія Холоду. І те, як підготувалися наші сопрано, як вони звучать, мене дуже вразило.
Для мене це перший досвід співу соло. Досі це трохи незвично: до того я співав хіба в ансамблі на чотири чи пʼять голосів. Це мені подобалося: відчувати себе в гурті, дослухатися до решти, вписуватися у гармонію інших голосів. Все ж це мені подобається більше, ніж соло.
Володимир Щур
соліст Київської опери та Київського національного академічного театру оперети
Для мене найскладнішим у роботі над “Артуром” було те, що нам доводилось співати і хорові, і сольні партії. Треба було швидко переключатись між манерами та динамікою звуку. Інколи непросто було вкласти у вухо деякі гармонії — дуже неочікувано звучало, як для вокаліста, який звик до більш пізніх гармоній класицизму і романтизму.
Після виконання опери хотілося б почути… тишу. Як люди сприйняли цей твір, як бʼються їхні серця. А з публікою XVIII століття було б тим більше цікаво — з їхнім сприйняттям, яке відрізняється від нашого. Після премʼєри (“Король Артур” прозвучав у Національній філармонії України 12 та 13 жовтня — авт.) лишився приємний післясмак, урочистий.
Головне у роботі з цим матеріалом — не зациклюватись на вокалі як такому. Стиль виражається не лише у звукотворенні, а все-таки в особливому поєднанні стану, слова та музики.
Олександр Пилипчук
соліст Київської опери, артист Національного академічного духового оркестру України
В “Артурі” я пробував себе у бароковій манері співу. Задачі у роботі над цією оперою були зрозумілі. Моменту переосмислення як такого не згадаю — на репетиціях і виступі, в цілому, було відчуття легкості в тілі та голосі. Чудова команда професіоналів, з якими я працював, безпосередньо сприяла цьому відчуттю, тому були дуже позитивні емоції від процесу. Звісно, після прем’єри відчув щиру радість за себе та колег, які приймали участь в проєкті. То була потужна робота.
Олександр Чишій
співак, перформер Лабораторії сучасної опери Opera Aperta
Я мріяв взяти участь у постановці барокової опери — вражаюсь щоразу від прослуховування і від виконання творів того періоду. Як тільки зʼявився анонс цього проєкту, я одразу ж заповнив всі заявки, бо дуже хотів нарешті опрацювати великий бароковий матеріал і перевірити як він спрацює на мене. Спрацював неймовірно! Додалися десятки барокових творів у плейлисті Spotify плюс десятки барокових творів у репертуар. Цей досвід дуже надихнув. Насправді я намагався не будувати очікувань, щоб потім не розчаровуватись, проте в цьому випадку, якби навіть побудував, то вони б справдились, а іноді і перевищили би власні!
Мій персонаж хотів затягнути Артура в могилу, він був земним демоном, слугою Осмонда. На диво, цей персонаж відгукнувся в мене ідеально. Я одразу, з першої-другої репетиції зрозумів його психофізику, і перейняв його на свою. Це виявилось для мене нескладним завданням, сприймаю це як гру. Стосовно внутрішнього діалогу, то враження було, ніби він прийшов, потис мені руку, і без жодних слів, тільки глянувши на нього, я все зрозумів.
З досвіду постановки “Артура” я виніс кілька важливих речей. Це не класична опера: треба бути гнучким і тренувати рухливість голосу. Не завжди все має бути дуже гучно, вібровано і драматично. Далі — слухати дуже багато гарних барокових співаків. Але не варто вивчати на слух матеріал, з яким доведеться працювати — через це можна втратити власну виконавську ідентичність. Ну і нарешті — насолодитися! Тут нема місця для страху бути кумедним чи надто правильним. Барокова музика — це театр у звуках, це сміливість прикрашати, імпровізувати, грати з афектами. Перебільшуйте — краще трохи «переграти», ніж залишитися сірим і обережним. Важливо знайти задоволення в кожному дивацтві, в кожній фігурації чи орнаменті, бо саме в них ховається живий дух епохи.
Проєкт є переможцем грантової програми Per Forma, яку здійснює платформа Kyiv Contemporary Music Days за підтримки Performing Arts Fund NL та Міністерства освіти, культури та науки Нідерландів для розвитку сектору перформативних мистецтв в Україні.
