Музичні школи
У нас є початковий рівень музичної освіти, який відбувається в музичних школах. І тут треба зрозуміти, у якому відсотковому співвідношенні музичні школи мають на меті готувати професіоналів та любителів музики. Зараз якраз є орієнтація на те, щоб виховувати не професіональних музикантів, а, перш за все, тих, хто матиме цікавість до музики і розумітиме, як цю мистецьку практику реалізовувати впродовж життя. Певно, що якийсь відсоток шкіл точно має лишатись державними чи муніципальними, щоб ця освіта зберігала доступністість. Але також вважаю, що значна кількість музичних шкіл може бути і приватною. Так само як і коледжів.
Читайте також: Українські мистецькі школи отримають нові підручники з сольфеджіоКоледжі
Переконана, що кількість закладів музичної середньої освіти мала би бути проаналізована і переглянута. Чи доцільно сьогодні мати ту кількість музичних коледжів, що є наразі? Чи ті спеціальності, які пропонуються, релевантні сучасному світу і наявним запитам?
Ми відчуваємо нині суттєвий брак певних фахівців, зокрема, через відсутність таких спеціальностей у музичних академіях чи то коледжах. Маю на увазі музичних менеджерів, продюсерів, кураторів та культуртрегерів у сфері класичної музики. Немає спеціалістів з ментального здоров’я, які володіють практиками арт-терапії та техніками відновлень в травматичних ситуаціях, зокрема, через інструментарій музичної терапії. Відчутний брак спеціалістів, орієнтованих на ключові ознаки сучасного світу — кроссекторальність і мультидисциплінарність, які би володіли мовами різних медіа, могли досліджували театр, кіно, візуальні мистецтва і мали від початку, вже в середній освіті, необхідні інструменти для цього.
Можливо, якісь музичні інструменти теж не потребують такої кількості фахівців. Для розуміння варто було би це проаналізувати, переглянути і зробити для початку ревізію цілісного бачення сфери, щоб просто розуміти, в якій точці ми знаходимось. І, відповідно, від цього відштовхнувшись, рухатись далі.
Музичні виші
На мою думку, у нас забагато музичних вишів — адже це і музичні академії, і університети з музичними факультетами, і окремо ще музично-педагогічний напрям у педагогічних вишах. Питання у тому, яка мета такої кількості фахівців? Чи вони затребувані на ринку праці? І якщо ні, то чи є необхідність продовжувати випускати спеціалістів у такій кількості?
Можливо, певну кількість таких спеціалістів потрібно розвивати ще в якихось напрямках. Адже у нас немає якоїсь потужної музичної освіти, яка би стосувалася, наприклад, глибокого й різноаспектного занурення в архівну діяльність — щоб вона від початку на ній була сфокусована. Так, у музикознавців і музичних культурологів є невелика практика роботи з архівами, але цього очевидно недостатньо, враховуючи усю специфіку роботи сучасних архівістів.
Тож має відбутися ревізія всіх рівнів освіти, їхня синхронізація і вибудовування актуальних принципів взаємодії. Між середньою та вищою ланками має бути доволі щільний і головне — безперервний — контакт. Я розумію, що це непросто. Також вкрай важливо створити бачення різних (коротко-, середньо- та довгострокових) перспектив сфери хоча би на 10-20 років, враховуючи коло ризиків і викликів. Адже без цього ми навряд чи зможемо змінювати, запроваджувати нове та інтегровуватись у ті чи ті міжнародні контексти.
Приватні заклади
У нас є потреба у появі приватних закладів, таких як, наприклад, Schola Cantorum Basiliensis — приватна ініціатива в царині ранньої музики. Вона продовжує існувати як фундація, що значною мірою забезпечується приватними коштами, хоча її дипломи сертифіковані і мають високий статус у цілому світі. Було би добре створити один чи декілька приватних вишів, адже це дозволило би впровадити певні програми, які охоплюють наявні запити, а краще — враховують перспективу формування таких запитів. Якщо ж запит згасає, то відбувається переорієнтація і можливо запуск нової програми. Ця змінність більш гнучка і більш синхронізована з реальними потребами сектора. Зараз ми розуміємо, що суттєво відстаємо від викликів, які невпинно підкидає реальність. Часто ми не знаємо, як на них реагувати, оскільки не достатньою мірою обізнані та володіємо сучасними методологіями.
Багато чого нинішня освіта не включає і не забезпечує. Кожен з нас стикається з цим на своєму досвіді, маючи необхідність після вищої музичної освіти ще не просто мати long life education як сталу практику, а у прямому сенсі добирати освітні дисципліни, часом фундаментальні, яких просто не було в освітніх програмах, хоча запит на них є.
Якщо брати сферу ранньої музики, в якому музичному виші ви можете навчитись грати на бароковій скрипці? Де ви можете навчитись грати на теорбі? Або впевнено розшифровувати табулатури чи партесні концерти? Не просто побачити, як вони виглядали, і можливо мати якесь одне-два заняття, щоб зрозуміти, як це виглядає, як до цього можна підійти. А мати системно сформовані і відповідно сталі навички, що передбачають і забезпечують вихід у подальше професійне життя. Чи, наприклад, розшифровувати середньовічну нотацію, чи працювати з лібрето, чи з перекладами спеціалізованих музичних текстів? Зокрема, через відсутність, знову ж таки, сталого інституту перекладацької діяльності у сфері класичної музики, й дотепер існує проблема несинхронізованості поняттєвої бази, що призводить до плутанин і гальмування синхронізації із міжнародним контекстом.
Хто має регулювати ці процеси?
Для мене це наразі питання. Чи має це бути Міністерство культури та стратегічних комунікацій чи Міністерство освіти? Мені все ж видається, що значною мірою тут мав би бути прояв громадської ініціативи дієвців музичної сфери. Тобто створити власні об’єднання, спільноти, ГО тощо і формувати свідомі запити та знати, як їх просувати. Це організації не ініційовані державою та стало не підтримувані державними коштами (що не виключає, скажімо, грантової підтримки, зокрема, і державного УКФ). Вони виникають зсередини потреб сектору і залучають велику кількість різних дієвців, що знаходять фінансування для власної діяльності і усвідомлюють міри впливу, адже зацікавлені у тому, щоб галузь розвивалася.
Глобальна мережа дієвців чи специфічні об’єднання?
Тут ми підходимо до питання, чи потрібен нам нетворкінг? З огляду на те, що відбувається в світі, відповідь — однозначно так. Але у мене є зустрічне питання: чи потрібен саме глобальний нетворкінг — для всіх дієвців? Не буду говорити «для всіх музикантів», бо ми точно бачимо, що модель «тільки митець» або «тільки дослідник» вже не працює. Рух можливий тільки у взаємопов’язанні з менеджерами, промоутерами, кураторами, комунікаційниками, маркетологами — тобто з людьми, які забезпечують ланку реалізації. Чи потрібно це глобально для класичної музики? І, наприклад, чи включаємо у це джаз, етно, різні напрями популярної музики? Чи, все ж таки, це краще робити окремими сферами, як це нині відбувається у світі? Музичний театр і балет об’єднуються через свої сфери і специфіку викликів. Так само маємо приклади об’єднань філармоній — і в Європі, і у світі (у червні Івано-Франківська філармонія зініціювала створення Асоціації філармоній України — прим. ред.). Це можуть бути об’єднання виконавців — піаністів або хорових диригентів.
Читайте також: В Україні зʼявилася Асоціація філармонійПрипускаю, що, на якомусь етапі продуктивніше було би йти такими специфічними об’єднаннями. Бо тоді чіткіше можуть оприявнитись особливості тієї чи тієї сфери, її проблеми і виклики. І, відповідно, з’являється більше способів посилити взаєморозуміння одне одного.
Утім, можливо, в нашому випадку є сенс думати і про глобальну мережу дієвців класичної музики в Україні — таку, що стане нетворкінгом для всіх. Щоб, врешті-решт, усі познайомились, «переопилились» і зрозуміли, що всередині країни нам треба думати про розвиток усвідомленої та системної взаємодії і побудови нового типу колаборацій.
Йдеться про щось, що буде нас об’єднувати навколо питання: якою мірою ми готові відповісти на запит нашого слухача чи глядача? Питання, яке стоїть перед всіма: як утримати ту публіку, яка вже є? А ще більше — як виховати, заохотити нову і зробити класичну музику привабливою для людей, які не мали до неї інтересу і не бачать себе в залі філармонії? Ми маємо спробувати їх переконати, проявити цей простір як такий, що набуде для них привабливості.
Ініціатива: згори чи зсередини сфери?
Хто би мав це зробити? Я глибоко переконана, що тільки зсередини сфери ця ініціатива може ефективно прорости і реалізуватись. Не згори, не від держави. Бо за будь-якого варіанту ініціативи згори ми будемо суттєво обтяжені різними процедурно-формальними моментами і приречені на взаємодію зі сформованими роками державними функціонерами. Часом це дієві кваліфіковані люди, але частіше — збайдужілі та інертні люди, які призвичаїлись до певних способів бачення і роботи, і не мають запиту на взаємодію із викликами живої реальності.
Я особисто за те, щоб це було зсередини і мрію, щоб у нас був свій варіант REMA. Принаймні на Kyiv Baroque Fest-2024 ми зробили крок до цього: ідея полягала у тому, щоб запросити значну кількість активних дієвців сфери, побачити, скільки нас, де перебуваємо і чим займаємось, щоб спробувати знайти те, що могло би нас об’єднати, для початку, всередині країни. Я думаю, що подібні потреби є в різних сферах класичної музики. І, можливо, люди з цих сфер також про це думають.