У цій розмові Михайло Швед розказує про кадрові рішення, формування репертуару, взаємодію з іншими колективами та багато інших практик, що визначають діяльність Національної філармонії України зараз.
Про зміни творчої команди
Філармонія має виконувати функцію центру української музики для композиторів та виконавців. Тож ми прагнемо підтримувати нові ініціативи, відроджувати забуті твори українських авторів — маємо дати шанс прозвучати різній музиці незалежно від того, чи вона нам естетично близька, чи ні.
Річ у тому, що Колонна зала імені М.В. Лисенка хоч не хоч є провідним майданчиком для концертів класичної музики у Києві, поки їй немає альтернатив за акустичними характеристиками та місткістю. Тому команда Філармонії не лише здійснює менеджмент установи, а й у певний спосіб конфігурує музичне життя Києва. Це велика відповідальність, тому кожен крок має бути виваженим. При програмуванні концертів важить не лише підтримка різних ініціатив, а й інтереси нашої публіки, економічні чинники, зрештою — розвиток самої Філармонії. Це все лягає на плечі Миколи Губчука — очільника концертного відділу, який має досвід художнього керівництва Коломийською філармонією ім. Козаренка та різноманітними успішними проєктами.
Наш Академічний симфонічний оркестр — один із провідних оркестрів країни. А втім, колективу є куди рости. Тож головний диригент має творчо розвивати колектив і дбати про його міжнародну представленість. З цієї позиції Теодор Кухар був відповідною кандидатурою. Сьогодні це один з кращих диригентів України, тож якщо ми хочемо мати взірцевий оркестр, то і диригент має бути такого ж рівня.
Важливо, що Кухаря добре сприйняли оркестранти — а нам важливо, щоб він користувався авторитетом у музикантів. До того ж пан Теодор має контакти із закордонними імпресаріо, тому сподіваємося на пожвавлення міжнародної діяльності, адже порівняно з іншими українськими оркестрами наш не був достатньо активним у плані гастролей у силу різних обставин. Він вже працює у цьому напрямі, є попередні домовленості, нині чекаємо підписання контрактів.
Співпрацювати з іншими — дбати про свою унікальність
Процес підбору програм — як жива магма, яку ми спрямовуємо у її природному русі, тут складно говорити про наперед задані правила. Але є одна засаднича проблема: з одного боку, ми є інституцією зі своєю стратегією та баченням розвитку. З іншого — як вже казав, Колонна зала Філармонії досі не має альтернатив у Києві, у нас відсутнє різноманіття майданчиків з гарною акустикою для класичних концертів такого класу. У звʼязку з цим маємо враховувати потребу у залі інших колективів-партнерів, які мають десь здійснювати концертну діяльність. Відтак ми маємо рахуватися із запитами інших колективів. Та і те: Колонна зала добра для камерних концертів, а коли на сцену виходять великий оркестр і хор, то ця акустика не є виграшною для такого великого виконавського складу, а музиканти ледь поміщаються на сцені! Це виправити можна лише збудувавши нову залу, але під час активної фази війни з росією це не є на часі.
Отож нам важливо правильно вбудувати роботу інших колективів у нашу діяльність. Цей діалог ведеться неперервно: або ми дослухаємося до пропозицій колег, або пропонуємо якісь ідеї, і якщо вони відгукуються колективам, вони реалізуються. Зрештою, діє маркетинговий чинник, адже всі концерти ми маємо продати. Тому думаємо про репертуар з позицій слухача, аби був різноманітний та цікавий для публіки, а не лише для виконавців.
Пріоритети в репертуарі
Наш основний курс — на розширення репертуару, зокрема за рахунок сучасної та ранньої музики. Для останньої в нас започатковано фестиваль Kyiv Baroque Fest (який ми заснували спільно з “Open Opera Ukraine” у партнерстві з Національним будинком музики), що є концентратом подій у цій царині. Українську сучасну музику ми додаємо у програми впродовж сезону, водночас маємо чимало програм виключно з творів українських авторів. Важлива подія в цьому напрямку — започаткований спільно з Фундацією Лятошинського фестиваль “Liatoshynsky Space”. Хоча українські програми не завжди добре продаються, як виключно із західноєвропейськими творами, та ми продовжуємо активно промотувати нашу музику. А щодо західноєвропейських творів, то там теж є такі, які або рідко в нас виконуються, або не звучать зовсім — як наприклад, скандинавська романтична музика.
При підборі репертуару ми також зважаємо на програми на інших концертних майданчиках, адже ми не існуємо ізольовано від усіх. Якщо у нас концерт з музикою Пʼяццолли, то не в той день, коли він звучить деінде.
У всьому різноманітті програм камерна музика справді не дуже широко представлена, і музикантів-камералістів у Філармонії небагато. Бо знову ж — зважаємо на контекст музичного життя міста. Є колектив Notabene Chamber Group Національного будинку музики, який виконує камерну музику на дуже високому рівні. Це солідні конкуренти, якщо зважати на мистецьку якість їхньої гри. Але якщо поглянути на продажі — їхні концерти не є аншлаговими. Тож чи не закривають вони повністю потребу публіки у камерній музиці?
Натомість ми намагаємося переосмислити колективи з народними інструментами. Такі ансамблі, як і естрадні ВІА, виникали при всіх філармоніях у радянський час і часто існують досі. Колись це справді були осередки розвитку популярної музики, які дали Україні чимало видатних імен. Нині ж варто зрозуміти, як ці колективи розвиватимуться далі.
З деякими колективами і солістами ми попрощалися, адже передовсім нам важливо, аби музиканти не просто реплікували те, що робили дотепер роками, а щоб осмислювали те, що вони роблять і навіщо, були відкриті до можливих змін. До слова, у нас було непропорційно багато солістів-виконавців на кнопкових акордеонах. Зараз маємо одного Ігоря Саєнка — але він грає музику справді широкого репертуару, включно із сучасними творами. Також він володіє бандонеоном, що дозволяє досягти автентичного звучання у tango nuevo. Як ансамбль успішно працює Rizol Quartet.
Нам важливо підтримувати розвиток українських інструментів: сопілок, бандури, інтегрувати їх у професійну традицію. Є чудовий твір Максима Коломійця для бандури соло — із сучасними гармонією, фактурою. Ми б хотіли, аби таких творів ставало більше. Репертуар для народних ансамблів — це здебільшого аранжування, оригінальної музики вкрай мало. Для освітніх цілей — це безперечно потрібний матеріал, але у концертній діяльності — питання…
Інклюзивність
Важливий напрямок роботи, зважаючи на сьогоднішні реалії, — це доступність. Тут ми працюємо за кількома векторами.
По-перше, це доступність концертів для ветеранів, військових та студентів. Для цих категорій ми маємо пільгові квитки по 10 грн — власне, це є ціна самого бланку — послуга для них безкоштовна.
Інше — це доступність простору. Для осіб з вадами зору ми вже встановили мнемосхеми та відповідне маркування, щоб орієнтуватися у будівлі було легше. Для слухачів, котрі пересуваються на колісних кріслах, маємо пандус у Колонну залу з боку парку. Працюємо над встановленням ліфту між поверхами, аби доступним був також Музичний салон — адже крім того, що там проходять окремі події, це іще й укриття — критично важливе в нашій інфраструктурі.
Працюємо і над мистецькою інклюзією — це проєкти із залученням людей з інвалідністю або адаптовані під їхні потреби. Так, у нас відбувся безбарʼєрний вікенд, організований спільно з партнерами. Нам важливо включати цих людей у музичне життя, адже це потреба воєнного часу — все більше людей отримують поранення.
Хороших оркестрантів зараз мало — за ними колективи ледь не полюють, аби залучити у свою команду. Втім, ми не боїмося залучати молодь, яка має менше досвіду, ніж зрілі музиканти. Ми маємо забезпечити природну зміну поколінь і давати можливість карʼєрного зростання всім. Молодіжна академія, яку почала і далі менеджерить Наталка Стець, покликана стати точкою входу для молодих музикантів, студентів. Зараз цей формат залучає до взаємодії оркестрових музикантів, але плануємо також виходити на інші напрями — критика, композиція. Цей проєкт вирішує кілька задач. Це і пошук талановитих музикантів, які запрошуються далі до нас на роботу, отримання досвіду “дорослого” музикування, де є програми, обовʼязки, дедлайни — це дає реалістичне розуміння студентам, як працює галузь. Зрештою, це добре занурення у спільноту та нетворкінг.
Ще один наш пріоритет — це дитячі проєкти, адже йдеться про наших майбутніх слухачів. Тут багато форматів: казки, інтерактивні події, диригування оркестром, квести по різних локаціях філармонії. Багато ідей приносить Олександр Співаковський — він чимало працює з дітьми і використовує свій досвід для створення програм у нас.
Основа нашого репертуару — це дорослі програми, на які є обмеження — 6 років і старше. Для менших дітей — є спеціальні програми. Тут спрацьовує питання клієнтоорієнтованості — коли глядач купує квиток, він має отримати низку послуг: скористатися гардеробом, буфетом, вбиральнею, має бути комфортна температура у залі — все для зручного перебування та сприймання музики. Звісно, дітей варто призвичаювати до класичної музики, але їхню поведінку важко передбачити — коли, приміром, у тихій музиці Сильвестрова дитя питає: “Тату, а він попав у ноту?” — і це зловить мікрофон на сцені, наприклад, і підсилить. Всі поставляться з розумінням, але якщо це створює дискомфорт іншим слухачам? Звісно, можна робити класичні концерти для дітей, але попереджувати публіку, що вони орієнтовані на менших слухачів, і подібні коментарі під час гри будуть нормою. Ніхто, правда, не гарантує, що дітям не буде нудно просто сидіти і слухати музику. І в дитячих програмах батьки рідко зважають на вікові рекомендації і приходять з меншими дітьми, ніж ми пропонуємо. Наприклад, у “Сніговій королеві”, де був акцент на музиці Жанни Колодуб, деякі малі діти на середині програми відчутно занудьгували, хоча було обмеження 6+.
Зараз для нас цікаві програми, які слугують точкою входу для дітей та батьків у філармонічне життя. Нам важливо створити не снобістське, різноманітне середовище, зацікавити не лише дітвору, а й, можливо, батьків — прийти на вечірні концерти. Бо філармонія — це не щось зарозуміле, а цікаве й актуальне для широкої публіки — хоча, можливо, і мало досліджене.
