9.2
Марина Гордієнко
“ Гра виводить дитину із залежності від дорослих і розкриває бажання ризикувати, робити відкриття або осягати свої переживання. Саме в грі проявляється дух, який лежить в основі розвитку, і знаходить вираження енергія життя. Загалом, гра — це акт самотворення” (Дебора Макнамара. “Спокій. Гра. Розвиток”)
Як пишуть дослідники, ключові характеристики дитячої гри — це свобода, задоволення і дослідницький порив. Після слухання нового вокального циклу Віталія Вишинського виникло відчуття, що цей твір працює за тими ж принципами. Свобода музикантів у виконанні, задоволення від спільного музикування та бажання розказати, що там буде далі, у наступному такті. То чи не грою визначається і логіка побудови “Дитячості” Віталія Вишинського?
Гра як поезія
За вербальну основу циклу Віталій Вишинський бере вірші Алана Мілна з двох його збірок: “Коли ми були дуже юні”, “Тепер нам уже шість”. У них письменник відтворює багатокомпонентний світ дитини: через взаємодію із найближчими людьми — батьками і нянями, через дослідження навколишнього світу та спроби пояснити його закономірності. Мілн наче б грається, приміряючи на себе образ дошкільняти у різних обставинах. Його слідами йде і Вишинський, підбираючи вірші для свого циклу. Він вибудовує дитячий світ через різні взаємодії, що у 12 мініатюрах виражається дитячість у різноманітних проявах:
дитина–дитина (“Ранкова прогулянка”: “Коли я з Енн виходжу на ранкову прогулянку, / То, тримаючись за руки, ми розмовляємо про те, / Що будемо робити, / Коли нам буде сорок два роки!”),
дитина–дорослі (“Самостійність”, “Ввічливість”: “Як хтось мене питає — / Я чемно відповім: / «Все добре, дякую, що цікавитеся”),
дитина–світ (“Усамітненість”, “Дзеркало”, “Вітер на пагорбі”: “Ніхто не може мені сказати, / Не знає цього ніхто, / Звідки приходить вітер / І куди він прямує”),
дитина–трансцендентне (“Вечірня молитва”: “О дякую, Боже, за гарний день мій. / А що ще хотів я сказати Тобі?.. / Я сказав: «Благослови тата», — то що ж я забув?..”)
Гра як змагання
Попри позірну легкість та повітряність звучання, вокальний цикл “Дитячість” потребує ретельної праці від виконавців. Тональна музика з розрідженою фактурою та повторюваними елементами у фортепіано, вокальна партія у зручній сопрановій теситурі — втім складність цього матеріалу у різноманітті артикуляції. Зараз протягнутий звук, тоді уривчастий, тоді два зʼєднані, потім — відокремлений, — це потребує від виконавців уважності та провокує до азарту під час освоєння твору. Так проявляється елемент гри, змагальності у виконанні. Варто зазначити, що Олена Піньковська (сопрано) та Владислав Мокрицький (фортепіано) достойно справилися із задачею. Спів Олени вирізняється особливою виразністю, було відчуття, наче співачка прийняла написану музику наче власну, тож інтерпретувала її з особливою уважністю та теплотою. Владислав Мокрицький чітко йшов за написаним текстом, і його математична точність трохи контрастувала до емоційного співу Олени. А втім їхній ансамбль досить зіграний — вони добре прозвучали разом. І не сказати, хто з них кого обійшов.
Гра як знання
Грається зі слухачами і композитор. Його арсенал виразових засобів дозволяє створити мінімалістичну, лаконічну партитуру. Традиційне використання фортепіано та жіночий голос — не вдаючись до тембральних експериментів, Вишинський створює щільну асоціативну музику. Акварельна прозорість “Усамітненості” чи ритмічне уповільнення гойдалки у “Пісні на гойдалці”, мерехтіння у “Дзеркалі” чи підскоки у “Блископʼятах” — музичний матеріал циклу увиразнює поезію та змістово доповнює її.
Музична мова у “Дитячості” насичена різностильовими елементами — тут є поліфонічні прийоми, модерністька гармонія, мінімалістські фазові зсуви й повтори, монківське ритмічне промовляння тексту обома виконавцями тощо. Таким чином чути, скільки вигадливості використовує автор для цього твору, щоб створити оригінальне звучання — і водночас лишаючи для слухача інтонаційний клубок, який цікаво розплутувати.
У вокальному циклі “Дитячість” Віталій Вишинський дбайливо працює з темою дитинства, створюючи мрійливо-поетичне звучання. Це — погляд дорослого на дітей з їхнім наївним і безпосереднім сприйняттям світу. І погляд цей сповнений поваги, любові та розуміння.
Твір був записаний і представлений в рамках проєкту Віталія Вишинського «Re-досвідчення дитинства: запис і концертна презентація авторського вокального циклу “Дитячість” на вірші Алана Мілна» за підтримки Українського культурного Фонду.