Я краще потону, ніж почну писати цей текст…
Я краще просиджу на стільці весь день, ніж візьмуся до справи.
Я краще зіллюся з подушкою та ковдрою, ніж зроблю це.
Вийду на вулицю і загублюся до пізньої ночі.
То хто там паяється і плавиться?
23 листопада 2025 року
Київські кисло-бетонні металеві барви. Недільне місто тоне в дощі з домішками бензину. Люди стікаються до кінозали Українського дому.
На вході вітально виблискує лелітковий прилавок з welcome-дрінками з Італії. Кисле просеко, грайливе просеко.
Всі навколо ховають втому за кислими посмішками, але все ще жвавими та ігристими розмовами.
Від золотого до блакитної зали. Вогкі та вже трохи підіграні просеко люди займають простір. На фоні ніяк не може набрати достатнього розгону аудіострічка. Зациклені касетні жигулі заводяться, розігрівають публіку перед початком.
Замітка з телефону: Наскільки в процентному вимірі складно не дивитися на екран девайсу протягом події? (за відповіддю можна звернутися до Марії Тучки та Євгена Лавренчука на after-talk)
Фаусто Ромітеллі. Відео-опера на три екрани «Індекс металів».
Центр музики молодих, Encemble 24, Вікторія Вітренко.
Вперше в Україні.
Хто це?
Що це взагалі таке?
До мікрофону пояснювально крокує композитор Олексій Шмурак — «промінь просвіти і освіти, натхнення і усвідомленості» (цитата запозичена із посту з особистого інстаграм-акаунту митця).
Загадка від Жака Фреско: чи зміг би ШІ впоратися з вірним розподілом презентації до лекції Олексія Шмурака на три екрани?
50 хвилин вдалих спроб укоренити розуміння того, що чекає на публіку за рогом лекції.
Олексій старається, жартує, спрощує. Перераховує загальновідомі невідомі мені речі. Розповідає про італійського психоделічного, чуттєвого та надмірного електроакустичного композитора Фаусто Ромітеллі.
Так сталося, що «Індекс металів» (2003) — його остання робота.
В купі з Ромітеллі — лібретистка Кенка Лековіч та відеодизайнер Паоло Пакіні. Їм трьом в спину алегорично все ще дихає і плаче «Дівчина, що тоне» Роя Ліхтенштейна.
Втім замість води — тут метал, сплав, замість дівчини – умовне тіло, образ.
Знахідки-загадки: в музичній теорії та ювелірній справі є спільний термін — лігатура.
В музиці — це своєрідний хвіст. Його покликання – поєднати, продовжити фразу або подовжити тривалість ноти. Хочете побачити безліч прикладів? Відкрийте партитуру до «Індексу металів» Ромітеллі і подивитися на будь-яку партію.
Лігатура в світі металів — це домішка. Саме завдяки взаємодії з нею вираховується індекс металів, тобто визначається їхня проба. Та є нюанс. Після цього лігатура стає невідʼємною частиною новоутвореного сплаву.
То чи можна вважати «Drowning girl» лігатурою в сплаві «Індексу металів»?
Натомість поданого Ромітеллі визначення «відео-опера» Олексій Шмурак пропонує власні жанрові гарніри до «Індексу металів»:
- електроакустична кантата
- кіберпанкова техно-еротична нойз-меса
До першого визначення особисто в мене питань не виникає. Звучить банально-просто-зрозумілим. Друге ж, навпаки, вабить своєю довжиною і зарозумілістю.
Деякі складові такого виду жанру визначає матеріал. Метал створює шум.
Шум в сучасній музиці відгородив для себе окрему ділянку — нойз. Нойз, на злість старовірам, розвивається. Подібно до нагрітого металу, непередбачувано розтікається. Розлітається ніби іскри при роботі циркулярною пилою. “Industrial noisy dust” закладений в лібрето: від прямого згадування, до переліку звуків, що ладні видавати метали.
А загалом, що там по акустичних здібностях металів? Всі з перелічених в лібрето Лековіч і лекції Шмурака звуків дійсно можуть виходити з металів. Єдине що — людське вухо навряд здатне вловити їх без зайвих зусиль. Адже акустична емісія металів переважно знаходиться на рівні ультразвуку. Тут на допомогу людським фізіологічним недосконалостям з подачі Фаусто Ромітеллі приходить чудо техніки — saturation.
Saturation (англ. насиченість) не просто робить звуки металів доступними народу, а й різноманітно розкриває, підсвітлює приховані резерви металевих звучань. Воно навіть ладне зробити їх привабливими. Якщо знати, що і як крутити.
Еротизм і меса в цьому жанровому визначенні — електро-провідники. Через них металевим брязканням та скрекітом до нас доходить напруга. Тілесне серед електронного океану. Живе, хоча і фаталістично недовго. Чиста емоція, що в нас на очах вмирає серед холодного матеріалу.
Якщо при згадці «техно-» ви вже напоготові взути тяжкі берці та енергійно топтатися на місці під пряму бочку, то не поспішайте — роззувайтеся. Безперечно, звʼязок з рейв-культурою 2000-х присутній в «Індексі металів» Ромітеллі. Проте сьогодні на його поціновувачів очікує вишуканий Badtrip у супроводі з Ego dissolution. Відкинувши в скриньку заборонених речей звичні для вуха ритмічні патерни, спробуйте втечу в світ дисоціації разом з препарованими частинами психоделічного року. І звісно, нікуди без світлових спецефектів та щільної хімозної димки, що заважає бачити і дихати!
Кіберпанк.
Наукова фантастика.
High tech — low life. Футуристична антиутопія, де людина змушена підкорятися зростаючому потенціалу компʼютерних технологій і врешті-решт стати невідʼємною частиною нового – штучного, металевого, забрудненого світу.
Проте, здається, що за 22 роки від моменту створення відео-опери Ромітеллі, з привідкритих дверей цього фантастичного світу підозріло повіяло реальністю? Штучний інтелект, перемога корпорацій, лякаючий технологічний прогрес та знецінене життя людини, що повинна виживати серед груди металобрухту.
Ви теж чуєте цей запах?
Прислухаюсь до композиторских порад. Закриваємо свій аналітичний ніс, готуючись до емоційного занурення в процес мирянського ритуального позапростіру. Шукаємо відблиск металевого одкровення.
Безпорадна порада: якщо вам не вистачає заліза — спробуйте їсти печінку, хоч інколи. Або (в якості альтернативи) введіть собі в звичку щодня купляти в супермаркеті цукрово-/кофеїно-/тауріно-місткі напої в алюмінієвих бляшанках та почніть естетично розставляти їх по кімнаті та холодильнику.
Власне одкровення — неможливість не шукати символізм у відеоряді Паоло Пакіні. Примітила слово “капіталістичний” ще за час лекції. А тут ще й зустрічає кадр на початку, схожий більше на подряпане скло, ніж на металеву поверхню. І понеслася.
На місце переді мною до блакитної зали підсів капіталізм з кіберпанком під пахвою.
Картинка інтуїтивно здалася знайомою. Перед очами несуться донизу металево-скляні хмарочоси. Річка з купи подряпаного скла навколо. Дірявий алюміній, схожий чи то на терку для сиру, чи то на мікрофон, чи то на сміттєвий бак.
В лотерейному барабані сьогодні розкручується купа пластику та бляшанок.
А на фоні “industrial noisy dust” та хтось істошно кричить.
Звісно, були ще хромові рибки, щось типу заставки до болю знайомої кінокомпанії, стрічковий черв’як-різома.
Такий от інтуїтивний скляний вінегрет.
Рецепт вдалої рецензії:
Меланхолійно валятися в ліжку або на підлозі, окутавшись думками. Курити. Повторювати попередні дві дії, поки не стане дурно.
Вибратися на каву. Пожалітися кожному зустрічному знайомому на те, як тяжко пишеться. При цьому детально і надокучливо розповідати про що саме не пишеться. Коли жертв навколо не залишилося — повернутися додому.
Нарешті сфокусуватися. Написати два речення. Повернутися до перших двох пунктів.
Купити залізничний квиток на найдовший рейс з найменшою кількістю зупинок. Не забути на нього сісти. Зрозуміти, що ситуація безвихідна. Вслухатися в звуки металевих колес. Писати.
The drowning problem. Чи винен Бред, що нічого не робить?
Що відбувається з психікою людини, що тоне? Свідоме мислення виходить із чату. Людина, яка не може опанувати себе – не може кричати. Паніка створює спазм. Тихий страх, панічну атаку.
Чи схоже це зі станом, коли тварина стоїть перед чимось, більшим за неї?
Чи схоже зі станом бездіяльності або пустодії? Навертаєш нулі навколо одинички. Ця одиничка – справа, яка принесе тобі розвиток. Проте між траєкторією нуля та бажаної одинички стоїть німий і примарний бар’єр. Він зазвичай не представляється. Бо рідко хто колись кличе його навмисно.
Страх.
Проте як же добре, що поза нулем немає кордонів. І можна втекти від одинички. Обрати будь яку течію, за якою можна відплисти.
Проте і краю у цієї течії немає. І віддалення одинички починає болісно лякати.
Різниця лише в тому, що тепер треба докласти зусиль, щоб повернутися хоча б до точки нулю. І не потонути по дорозі.
Втрата контролю й страх завжди йдуть рука об руку.
Життєво це працює в широкому спектрі сфер. Одиничка має різні обличчя.
на поверхні — межа — за межею
Поезія Кенки Лековіч покрокова, футуристична. Чуттєва до текстур та відтінків. Небагатословна. Проте дуже влучна. Уважна до деталей. Зображальна та алегорична.
Та сама еротика ховається в її емоційних словах. Які з кожним музичним моментом стають все менш розбірливими. Втрачають сенс, інтонаційно розчиняючись в металевих звучаннях.
Hellucination. Три пекельних видіння: болісне розуміння необхідності дії — момент можливості «зараз або ніколи» — нескінченна бездіяльність, німий шлях до апатичного дна.
1 З одного боку — мед та Бред, з іншого — ложки та запах ацетону. Складний емоційний вибір. Орієнтир вертикальний — шлях на дно.
2 Фіксація, зависання на місці. Несходження коливань між двома світами, що розділяє лише стіна шуму. Поневолення на рівні карих очей. Тілесна в’язниця з рідкого нікелю та хрому.
3 І ось він — суцільний нерозбірливий шум. Нерухома дієслівність. Деталізований незворотній усталений процес.
Ретельне зовнішнє переживання тихого жахіття зсередини. В дусі футуризму. Метафора страху, що застигає в металево-кислій гримасі прям на очах.
Людина, що тоне і не ладна себе контролювати, має ще один рефлекс — тягнути за собою.
З цього мимоволі витікає вираз:
Хто тоне, той хай і рятується.
За четвертою стіною мию голову.
Дивлюся на Kukui oil шампунь. Певне, з усього ринкового різноманіття яскравих пластикових бляшанок з ароматними сумішами з чортзна-чого мене очевидно вабить лише одне. Смішні та щирі речі.
Включаю кран, змиваю піну. Цікаво, чи маються індекси у всього того розсипища речовин, що в суміші з водою зараз ллється мені на голову?
Тиск, шум води у вухах.
Я краще потону, ніж напишу цей текст…
Saturation по-українськи
Замість висновків:
Подібно до «Дівчини, що тоне» Ромітеллі намагається втопити всю складність «Індексу металів» у масовому сприйнятті, спираючись на доступні всім сфери — тілесність та чуттєвість. На поверхні плаває питання «Чи настільки все серйозно?» Та наскільки всім наразі доступна та примарна тілесність і чуттєвість? Чи це може бути черговою високолобою ілюзією?
Так чи інакше, з музичними подіями як і з кулінарними стравами – багато що залежить від подачі.
Подача на цей раз була щирою та смішною, концептуальною та структурованою. Доступною.
Завдяки справній сплавно-славній роботі Центру музики молодих, Вікторії Вітренко, Encemble 24 та Олексія Шмурака.
За підтримки Італійського посольства та Італійського культурного центру.
Вам також може сподобатися:
(свічка «Нойзу щосереди», що тримається за відсутності електроенергії)
Увага! Всі події так чи інакше пов’язані з природніми ресурсами, тож потребують раціональних рішень. Споживай відповідально!
І. Opera Aperta, Розумейко-Григорів. “GAIA-2024” Opera del mondo
Розкручуємо модель земної кульки (2х). Початкова точка поштовху пальцем – Нова Каховка. Швидкісний подієвий локомотив на reels-рейках. Зупинки: екокатаклізми, наслідки війни. Вагон-ресторан з кабаре та ритуальне коло – у голові складу. З урахуванням усіх можливих музично-сценічних вподобань шановної публіки.
ІІ. Фестиваль Сплав від культурного клубу Brukxt.
Металевий блиск серед бетонних конструкцій. Івент як для спостереження за теперішньою хвилею української електронної та альтернативної underground-сцен, так і для культурного кібербогемного ескапізму.
ІІІ. Пісні вугілля та сталі від Ensemble 24.
Експедиція мовчазними населеннями каміння та сталі. Спроба налагодити статичний контакт. Що з цього вийде, якщо розмова завʼязана мовою звуків?
Дошка оголошень: Українська сцена шукає аватара. Умови договірні. Буде фотограф та багато медійних людей.
Фото: Вікторія Головченко