Тремтіння повітря у світлі прожекторів, сотні натхненних поглядів, що напружено вдивляються у сцену та стійке відчуття чогось чисто доброго та рідного. Так десятого листопада у Національній філармонії України починався фестиваль барокової музики. Про вибрані події фестивалю розповідає Марія Крюкова.
Розмах фестивалю був справді грандіозним: до України приїхали всесвітньо відомі барокові музиканти з Німеччини, Великобританії, Франції, Польщі, Чехії, Італії, Швейцарії та Бельгії! Протягом дванадцяти днів фестивалю відбувалися концерти, лекції, майстер-класи та зустрічі. Для організації цієї масштабної події об’єдналися Національна філармонія України, Open Opera Ukraine та Національний будинок музики, а програмною директоркою фестивалю виступила Анна Гадецька.
11 листопада. Березовський. Звукова антологія творчості
Цього вечора звучали твори із релізу “Березовський: звукова антологія творчості”, який було здійснено цього літа завдяки підтримці Українського культурного фонду.
Ансамбль Partes під керівництвом Наталії Хмілевської — неймовірний колектив, у виконанні якого музика починає дихати та постає живим сплетінням голосів. До цього додається якісна вимова тексту і розуміння музикантами фрази — тоді ми сприймаємо твір не лише завдяки красі звучань, а й через вербальні сенси, вкладені в нього.
Інша половина концерту вразила свіжістю інтерпретацій. Адже знайомі вже симфонія та соната для скрипки і чембало набули яскравих барв! Піцикато у скрипки, насиченість партії басо континуо, що приковує увагу, або яскраві виходи на кульмінації. Музиканти сяяли та зачаровували. З’являлася думка: “Це наша музика, що стоїть на рівні з шедеврами епохи бароко — вона має звучати на весь світ!”
12 листопада. Хана Блажикова
Завдяки приїзду гостей з багатьох європейських країн була можливість усвідомити наш досвід у контексті європейського виконання давньої музики. 12-го листопада на одній сцені музикували представники трьох країн: України, Чехії та Великобританії. Самотнє дерево на березі синього моря, темна ніч і тиха молитва — звучала музика Баха та Генделя.
Народилося це диво завдяки ідеї солістки — Хани Блажикової. Ось як вона описала програму того вечора: “Війна, безперечно, це найважчий і найболючіший досвід для будь-якої людини. Тому я хотіла би представити кілька композицій, які образно стосуються цих обставин. Вони розповідають про людську смертність, страждання, але також про нездоланну стійкість людського духу. І, нарешті, про велику втіху і радість, що можна знайти в чомусь, що виходить за межі нашого розуміння”.
Майстерно підібрані співачкою твори заворожували і вели у ті куточки, який кожен з нас ховає глибоко всередині — біль, смуток та стишену радість. Вокальні номери були розріджені інструментальними — сонатами для скрипки з контінуо та Алемандою з ре-мажорної Партити Баха. Арії з ораторії Генделя та кантат Баха через текст вели від безпорадності та відчаю людини до її віднадходження віри і спасіння. Взяти, до прикладу, першу виконану арію “Ах, якби ж пробила сьогодні остання година”, наповнена страхом смерті та сум’яттям і номер на біс “Будь зі мною”, у якому оспівується прохання до Бога бути поруч, щоб з радістю та миром спочити.
Протягом концерту звучала щирість та любов, ніби музиканти грали разом усе життя. Це вміння ввімкнутися в процес з кількох репетицій та насолоджуватися від спільного музикування на сцені — показник найвищого професіоналізму та віддачі своїй справі.
12 листопада. Марек Топоровський
Як наблизитися до розуміння старої музики та не застрягти в обмеженнях? Які кроки потрібні нашій освіті, щоб бути актуальною для сфери історично інформованого виконавства? Ці питання обговорювали на відкритій бесіді з польським клавесиністом Мареком Топоровським. Музикант, відкритий до експериментів, поділився власним досвідом навчання.
Його шлях пролягав непротоптаною стежкою, коли історично інформоване виконавство не було частиною професійної освіти музикантів. Надмірний академізм та закритість в рамках ніколи не створювали сприятливих умов для розвитку. Марек розповів, що сам навчався грі цифрованого басу і більшість навичок, що він має зараз, здобув завдяки власному досвіду. Звісно, ввести ранню музику у звичне коло освітніх програм є складним завданням, для якого потрібні управлінські рішення та матеріальні ресурси, зокрема інструменти старих зразків.
Цього ж дня Марек грав у Колонній залі речиталь з клавесинних та органних творів, до нього долучився віолончеліст Артем Замков. Окрім композицій барокової доби (Пасакалія та Хроматична фантазія Баха, Чакона Генделя, фрагменти сонати Кунау) музикантом були виконані власні: Варіації на тему Менуета Максима Березовського, Ламенто на тему Скарлатті пам’яті Романа Стельмащука для віолончелі та клавесину, а також транскрипція для соло клавесину Сонати для скрипки та чембало Максима Березовського.
Деякі були справді складними для сприйняття — насичені дисонсними звучаннями та сміливими варіюванням. Слухаючи Варіації на тему Менуета Максима Березовського важко було не заплутатись у ролі музичного матеріалу в моменті. Але яке ж задоволення виникало, коли вдавалося впізнати мелодію і спостерігати її зміни! А у Ламенто зовсім неочікувано виявити, що принципи барокової артикуляції та побудови збережені попри довжину та наспівність мелодії.
Фестиваль став сценою і для молодшої генерації бароковців. Очі, що світяться від бажання ділитися музикою зі світом запамʼятаються надовго. Студенти з Києва, Дніпра, та Львова показали високий рівень підготовки та різноманіття репертуару.
Овації публіки викликали вихованці Дніпровської академії музики, які під керівництвом Наталії Фоменко опановують гру на клавесині та в бароковому ансамблі. Київські клавесиністи зосередились на висвітленні сольного звучання інструменту. Студенти класу Світлани Шабалтіної та Ольги Шадріної-Личак, представили повний цикл бахівських Інвенцій та Синфоній, деякі з них опрацьовувались протягом відкритого майстеркласу Марека Топоровського. А вихованці Київської муніципальної академії музики імені Р.М. Глієра розділили сцену зі своєю наставницею — Оленою Жуковою. Програма включала твори Баха, Генделя, Рамо та Бортнянського. Львів’яни зацікавили незвичним ансаблевим поєднанням — крім скрипки та віолончелі до ансамблю доєднався ще й фагот! Були виконані тріо-сонати Телемана, Страделли та Платті. Також можна було насолодитись віртуозними п’єсами для клавесину соло. Проєкт курувала керівниця класу клавесина та оркестру старовинної музики Анна Іванюшенко.
16 листопада. Андреас Шолль
Вже другий рік поспіль київські слухачі мають змогу почути зіркового контратенора Андреаса Шолля. Чи то через неймовірну харизму, що випромінює співак, або через його відкритість до комунікації і співпраці завжди створюється атмосфера комфорту. Два дні вокальних майстер-класів і концерт, інтерв’ю на телебаченні і радіо, розмова в Музичному салоні з публікою — співак щедро ділився своїми досвідом та талантом.
Філармонія була переповнена слухачами, всі квитки були продані. Програма включала відомі барокові твори, такі як “Музика на мить” або “Арія холоду” Генрі Перселла. Ці хіти не залишать байдужим навіть людей, які тільки відкривають для себе красу ранньої музики. А цього вечора, я переконана, кількість закоханих у бароко серйозно зросла. В дуеті Андреас Шолль та Роман Меліш заспівали “О, божественна охороннице дому Оранського!” та “Звучіть сурми” Перселла. А на біс український кант “Ісусе прекрасний”— як же гармонійно поєднувались їх голоси!
21 листопада. Веркштат
Завершальний день фестивалю підусмував усе те, що витало в повітрі ці 12 днів. Дзвін струн, що було чути звідусіль протягом невпинних репетицій, завмерлу в повітрі тривогу, спричинену посиленими обстрілами Києва, та спів, сповнений емоційної виразності. Це був спільний проєкт Центру музики молодих та Національної філармонії України, для якого молоді композитори написали твори, вигадуючи музику неіснуючого українського Відродження.
Особливо запам’ятався твір Ренати Сокачик “Excavation”, в якому композиторка працює з образами часів Київської Русі. В коротких експресивних мотивах та їх розвитку вчувався інтонаційний вплив українського модернізму 1970-х років. Твір композиторки сповнений героїки та вразливості.
Композиторка Поліна Погожа реконструює українське Відродження, спираючись на нашу фольклорну традицію. В основі її твору “Limbo” — народні голосіння та вираз туги й втрати. Вухо чіпляв проникливий голос бандуристки, а використання ударних інструментів, зокрема, великого барабану, додавало моторошного відчуття наближення чогось фатального.
З характерними бароковими тембрами багато працює Юрій Пікуш. Для своєї композиції “Res Ficta” він залучає клавесин та сопілки. Танцювальні ритми, прості каданси, тембрально яскраві теми у духових надають твору вітальної енергії. Це наблизило твір до стилістики бетховенських скерцо, в той же час наповнивши твір національним колоритом.
Інтригуюче було почути твір данського композитора Софуса Прайселя. Його “Санг ом Тюнгден [Sang om Tyngden – Пісня про Тяжіння – Song about (the) Heavy]” супроводжувався розгорнутою анотацією, де автор пояснює свій задум, наче б його твір — замовлення від київського мецената і створений століттями тому. У його основі — творча співпраця із бандуристом, якою вона могла б бути: бандурист не розуміє данської мови, композитор не розуміє кирилиці. Мова, яка позбавлена сенсу, сенси, які не можна зчитати через іншу систему — і врешті вийшов глибоко емоційний твір, де на перший план виходив спів та гра бандуристки Єлизавети Соловйової та вразливо звучала електроніка.
Ганна Горобинська залучила для свого твору “Until We Find the Way” мультимедіа: поруч із ансамблевим звучанням йшла відеопроєкція. “Знову, знову.. Повторіть” — насичене плетиво інструментів поєднувалося з прописаними сенсами, які здавалося мало доповнювали і без того виразне акустичне звучання, коли швидкі хвилі звучання зупинялися об тягучі ноти.
Щемко і проникливо звучав твір “Тріада” Акіма Зварича, у якому він чимало використовує імпровізаційність. Тихі звучання, пульсуюча фактура — за цим зчитується крихкість музичного матеріалу, ледь не фізичний страх за раптове обривання тендітного плетива голосів струнних інструментів. На такій тремтливій ноті і завершився останній день фестивалю.
Цьогорічний фестиваль показав, що музика бароко здатна обʼєднувати слухачів попри століття, що відділяють її від сучасності, попри повітряні загрози та відключення світла. Вона може мати нове життя в Україні, наповнювати душі і показувати свою затребуваність у сучасному світі: для композиторів, мислителів, слухачів.
Фото: Вікторія Головченко