Звук, загорнений в оксамит: про сольний концерт Максима Іванова у Vere Music Hub
Молодий композитор-флейтист з Дніпра представив свій фортепіанний цикл «Альбомні листки». Ось що про цей концерт пише наша редакторка
Музика молодого композитора Максима Іванова все частіше звучить на київських сценах. Його виконує NotaBene Chamber Group у Національній філармонії, твір Іванова звучав у виконанні ансамблю «Рикошет» на концерті фестивалю “Київські премʼєри”, його музика виконувалася у рамках проєктів «Трансгуманізм» та «Лімінальні простори» від Центру музики молодих. Що це за композитор з Дніпра, який все впевненіше заявляє про себе київській публіці?
Максим Іванов — студент Дніпровської академії музики, флейтист. Він часто виступає у якості виконавця-ансамбліста, також мав сольний концерт у Vere Music Hub восени 2024. Та цього вечора він виступив у ролі виконавця на фортепіано — доволі незвичне для нього амплуа.
«Альбомні листки» — цикл для фортепіано соло, що склав програму цього концерту, створювався протягом 7 років, і засвідчує як мінімум одну рису музики Іванова, котра не змінилася протягом цього часу. Це сміливість автора говорити про щемке, інтимне, потаємне — аж інколи почуваєшся ніяково від рівня відвертості. Максим запрошує у свій світ пережити разом становлення красивого, що розгортається ось тут-і-зараз, стати рівно відповідальним за його існування. Надзвичайна крихкість музичної тканини, високі чисті звуки, тиха динаміка, плинність — завдяки повільному темпу та повторам невеликих елементів — такою є звукова матерія «Листків». Найменші зміни — регістру, артикуляції, гучності — відчуваються як брутальне порушення спокою, щось чужорідне і неправильне.
Тим більше відчувався контраст між тихими й високими та голосними і низькими звуками, що була геть знята кришка роялю. Звуки вільно існували у просторі і часі, захоплюючи увагу слухача, змушуючи його вслухатися, а відтак цілковито занурюватися у музику. Разом із тим все облаштування простору навіювало медитативний стан: сценічну темряву пробивала одна світлова точка, та й сцени як такої не було — рояль знаходився посеред залу, врізаючись у місця для слухачів. Така атмосфера скорочувала дистанцію між музикантом і публікою, додавала таємничості та усамітнення.
Зрештою, перформативна компонента для Іванова багато важить. Його твір «shades of white #2» для проєкту «Лімінальні простори» звучав у цілковитій темряві, а для «imitation» (проєкт «Трансгуманізм») композитор музично і сценічно вибудував опозицію автор-соліст-диригент та ансамбль — наче у бароковому стилі. Це свідчить про комплексний підхід автора до того, який досвід отримає слухач у процесі сприймання його музики.
Цікавою й була побудова всього циклу: щойно охопивши простір ібудована мініатюра, — і скільки напруги між ними. Подальше розширення звукового простору в наступних частинах здається неминучим, хоча і болісним, аж поки не досягаються крайні верхня і нижня точки діапазону у девʼятій частині. Остання мініатюра, постскриптум звучить відсторонено й спокійно, повертає до початку, втім на іншому, більш глибокому рівні.
«Альбомні листки» Іванова демонструють його ретельність у роботі та відданість музиці. Межова виразність, перформативність, продуманість акустичних рішень занурюють слухача з головою у музику та тримають у цьому стані до кінця.