Серія концертів “Сучасне і позачасове” за участі Київського камерного оркестру продовжилася концертом 26 лютого, на якому звучала музика Максима Коломійця. Для довідки — ця серія розпочалася у 2023 році за ініціативи диригентки Наталії Пономарчук та Dom Майстер Клас. Її мета — представляти публіці музику сучасних композиторів, “які вже увійшли в історію української музичної культури”. За цей час відбулися концерти з творами Сильвестрова, Луньова, Польової, Сидоренко та Шалигіна. Які українські сучасні композитори зазвичай звучать на сцені Колонної зали — ми вже аналізували (спойлер: досвідчені маестро, які самі підсовують свої партитури виконавцям). Але яка музика визначає хід української музики і гідна статусу “сучасного і позачасового”?
Максим Коломієць — київський композитор, творчість якого пройшла кілька етапів — від освоєння словника сучасної європейської музики, що у 2000-х роках виглядало як виклик, захоплення новою складністю і до тональної музики, страшенно романтичної, нерідко з використанням електроніки, імпровізації. З 2022 року композитор живе у Німеччині, і фізична присутність у Західній Європі штовхнула його карʼєру вгору: пішли замовлення від знаних колективів, фестивалів, оперних театрів тощо, тож музика Коломійця стала затребуваною. І як зазвичай буває, варто зробити імʼя за кордоном, перш ніж твою музику помітять в Україні. Нарешті після 2022 року пішла хвиля замовлень композитору від різних українських музикантів та колективів.
Тож програма концерту містила в основному нещодавні твори: “I saw your reflection in the mirror” для бандури соло (2022), Квартет № 2 (2022), “Garden Lost of Dream” для альта та камерного оркестру (2024), цикл “Mirrors: black mirror/white mirror”, з яких одна частина написана 2018 року, друга — 2022. Музика, створена до творчого сплеску, — “Over Snow Valleys” для фортепіано і запису (2021) і, власне, одна частина “Дзеркала”.
І насправді різниця між цими творами разюча. За позірною простотою музичної мови новіших творів проглядає деяка шаблонність: із твору в твір кочує використання пластичності, руху, щедро вживаються повторювані елементи у різних контекстах — у низьких струнних при наростанні гучності це слугує накопиченню енергії, у високих — схвильованості. Само по собі ці прийоми не погані, але при частому використанні без значних змін інтерес до слухання такої музики пропадає досить швидко. Власне, композитор вибудовує звуковий профіль твору, але що з цим матеріалом далі? Повтор, накопичення, концентрація.
Інша річ, яка крім статичності і тривання музики, прикро вразила — це орієнтація на відтворення шаблону, а не на пошук нового. Так, не всі мають бути новаторами, і в гонитві за оригінальністю кожен прагне виділитися, що інколи ця пістрявість і “аби-не-так-як-в-інших” викликає усмішку. Але ж поруч у програмі звучали твори, які створені Коломійцем до злету його популярності, і вони все ж інші.
“Over Snow Valleys” існує у двох версіях — як імпровізація на концерті в KoRa Art Cube та як трек в альбомі Коломійця aka InnerLicht “Northern Light” — повнозвучний дрон, на фоні якого щемкі повільні акорди на фортепіано. Короткі фрази, мʼякі дисонанси, багато крихкого верхнього регістру — твір сповнений мрійливості та туги. На жаль, він багато втратив — і не від виконавця Максима Шадька, а через жахливі колонки, які не відтворювали всієї глибини звуку, тож замість всеохопного тла звучав пік. Чи варто говорити про незбалансоване звучання запису та роялю, який не був підзвучений?
Поруч із цим твором можна поставити “I saw your reflection in the mirror”, написаний у перші тижні вторгнення під час боїв за Київ. Так само романтичний, він має виразну драматургію — нескладну, а втім, яскраву. Та контраст між крихкими звучаннями та прикінцевим експресивним зламом цього разу розмився за рахунок виконання Володимира Войта (бандура). Відокремлюючи паузами ледь не кожну фразу, він наснажував її драматизмом та фатальністю, що коли настав момент контрасту — його не відбулося. Натомість перевантажені трагедією шість хвилин музики.
“Black Mirror” потішило слух згустком різних тембрів, які ошелешували і вражали нюансами. У Квартеті вухо хапалося за повільні глісандо — мікроінтерваліка однозначно додавала свіжості звучанню, всупереч незіграності музикантам. Але загальне враження від концерту залишило смуток і тугу — за тим Коломійцем, який автор “Espenbaum”, опери “Ніч”, “Northern Lights” тощо.