Хто ходитиме на концерти сучасної класичної музики? Це питання турбує не тільки українських музикантів, так само гостро воно стоїть в інших країнах. Як виховувати публіку? Як захопити нових слухачів, які до того не ходили на концерти? Як скинути дух елітарності з класичної музики?
Із цими питаннями дає раду і фестиваль Klangwerkstatt Berlin, що традиційно проходить восени у німецькій столиці. Цьогоріч фестиваль тривав з 7 до 16 листопада та охоплював різні типи концертів: вечірні, обідні, для дітей тощо. Про мистецьку якість подій та про те, як організатори Klangwerkstatt’у працюють з різними авдиторіями, читайте нижче.
Для екоактивістів
Сучасна музика з різним ступенем оперативності реагує на виклики сучасності. Наш світ змінюється радикальним чином: війни, природні катаклізми, божевілля політичних режимів. Причому у деяких випадках вплив людських дій на згубні наслідки є швидким та одразу помітним, а в деяких випадках — більш тяглим та поступовим. До таких і належить зміна клімату і всі наслідки, спричинені нею.
Ось на тему зменшення запасів прісної води та танення льодовиків і розважала ірландська композиторка Карен Павер. Її годинний твір “Життя між полюсами” створений на замовлення фестивалю за підтримки Фундації Ернста фон Сіменса.
Твір композиторки залучає чимало виконавських потужностей: два ансамблі — Mosaik та Quiet Music, розташовані у протилежних кінцях зали — всього 15 музикантів, відеопроєкція на три поверхні, електроніка. Сам твір побудований на співставленні двох контрастних матеріалів: повільно-тягучого смакування обертонів та шумового, із нетиповими техніками звукодобування, як то дмухання у флейту, клацання клапанами чи смичком по корпусу інструмента. Небанальне звучання обох музичних матеріалів втім дуже швидко набридає через відсутність якогось розвитку, бо ж слухати те саме добрячих 60 хвилин нецікаво.
Можливо, відеопроєкція урізноманітнювала слухацький досвід? Але перемежовування світлих по кольорам кадрів із спокійним океаном та льодовиками і темних, з товщею вод у тріщинах льодів, надто прямолінійно працює із слухачем, підкреслюючи, що є добре (невтручання людини у природні цикли), що — погано (втручання людини у природні цикли). До цього додати записані звуки тріскоту льоду при контакті з окропом, крик птахів — однозначне і прямолінійне відтворення звукового ландшафту не залишить ні в кого сумнівів, що танення льодовиків — це погано.
Але й для відчайдушних шукачів акустичної насолоди була можливість виловити таку серед одноманітних звуків. І це — гра ансамблів. Музиканти Mosaikʼу неймовірно точні та майстерні у добуванні найрізноманітніших звучань. Здавалося, що кожен чвертьтон є математично чітко вивіреним і кожна техніка — чітка, влучна, виконана без зусиль. Вражаюча майстерність.
Для дітей
Програма фестивалю пропонувала кілька концертів для юних слухачів та дослідників звуку. Зокрема, програма “Про картон та дзвінкі речі” 9 листопада, яка розрахована на дітей віком від 5 років. Її ідея — відкрити, які звучання можна добути з побутових речей, таких як картонна коробка, мотузка, миска, мʼячик, кухонне приладдя тощо.
По визвученим коробкам здійснювалися різні нехитрі маніпуляції, внаслідок яких утворювалися дзижчання, шкряботіння, гул. Після продуманого перформансу почалася вільна частина, де дітям пропонувалося самостійно повозити по коробкам, добувши ті чи ті звуки. Хто сміливіший, залізав у коробку, аби почути, як воно звучить зсередини. Малеча розважалася та відкривала нове — чудове поєднання для того, аби виховувати інтерес до сучасної музики.
Для голодранців
Окремий формат подій фестивалю — обідні концерти, які проходили щодня від понеділка до пʼятниці о 13. Пропонувалося протягом одного концерту послухати музику кількох різних композиторів, тож це б дало уявлення про сучасну сцену Берліна як таку.
Справді всі твори різні: від премʼєри замовленого фестивалем твору Артура Крошеля до музики композитора старшої генерації Георга Катцера. Виконавські склади різні: соло тенор, струнне тріо, великий барабан соло. Якісь твори більш майстерні, якісь менш — сучасна музика якою вона є, зрештою! Але було несподіванкою, коли через 30 хв від початку концерту оголосили перерву. Обід.
Музиканти підготували пригощання для публіки: сирний суп, який відчутно підгорів і мав відповідний запах, чимала кількість гірчиці у ньому, варений буряк, чай-кава за смаком. Кожен сипле собі в миску скільки хоче, сідає на деревʼяну лаву тут коло сцени і наминає свій супчик за розмовами з музикантами чи композиторами. Стукіт ложок, сміх. Насамкінець слухачів заохочують віддячити за пригощання копійкою. Концерт буде продовжуватися.
Та настрою на нього вже немає. Всі наїлися, дехто із-за столу й не вставав, щоб перейти у місця для слухачів. Булькають животи, помірна печія — як і належить після будь-якої страви німецької кухні. Хтось там щось грає? Та ради бога, давайте швидше, та й розходимось.
Для поціновувачів
Напевне, центральною подією фестивалю став виступ молодого берлінського ансамблю Unruhe. У своїй музично-театральній концертній інсталяції “Spell” вони працюють із адаптованим від концертні події церковним простором, залучаючи ансамблеву гру, електроніку, відеопроєкцію, читців. Втім це не складність заради складності: кожен залучений засіб працює на ідею — створення оповіді, де обряди, заклинання, магія зливаються, протистоять, взаємодіють, де поруч із чарівним світом існують маніпуляції та обман.
Загальне півторагодинне дійство складається із девʼяти сцен, де насичені музично-театральні уривки межуються із сценами за традиціями кагелівського інструментального театру, а разом складаються в оповідь про відчуженість, розгубленість, примарність. Перша сцена радше нагадує богослужіння: протяжні звучання ансамблю, поміж якого виділяється звучання кроталей, спів і декламація співачки з балкону. Диригент відмежований від ансамблю легкою завісою, яка все ж є помітною перешкодою, тож він опиняється ближче до публіки, ніж до музикантів, якими диригує. Вбрання диригента з кількома рукавами-руками та маскою на потилиці посилює це відчуття — то з ким він насправді взаємодіє: з ансамблем чи публікою?
Після сцени польоту і лову кларнету зʼявляється оповідачка з буденним монологом про себе і своє життя — таким, який можна почути за чаркою у барі: щирість, розгубленість, пошук відповідей. Звичну комфортну атмосферу створює джазова імпровізація музикантів на сцені. Цей само монолог публіка почує у сьомій сцені, тільки у виконанні брутального чоловіка з накладаннями обробок на голос — аж до його спотворення. Від щирості і невинності ні сліду, і цей поворот лишає публіку з відчуттям ошуканості.
Жорсткість межових звучань, розпорошеність музикантів по простору, різкі рухи диригента — напруга виливається через перехід в інше медіа, кіно. Після уривку німого фільму з сільською легендою про дівчинку-чаклунку, завершення дійства у мінімалістичних тонах на тихій динаміці з мерехтінням ліхтариків з балкону виводить знов на рівень крихкої чутливості. Все ж ця колективна композиція ансамлю “Unruhe” відрізняється сміливістю, проникливістю та технічною довершеністю.
Для батьків, бабусь та сусідів нашого сонечка
Анонс концерту «Країнами й морями» виглядав як програма, орієнтована для дітей. Сучасна музика для юнацького симфонічного оркестру — це таке, що й одразу не уявиш! Як на «Контрастах»: сучасна музика, яку виконують учні музичних шкіл разом із дорослим ансамблем, тільки цього разу без дорослих. Просто малеча, яка рубається у мультифоніки і флажолети!
Втім очікування таки розійшлися із реальністю. Це був скоріше звітний концерт колективу, де виконувалися вальси і марші із середнім ступенем злагодженості музикантів, що разом складалися у музично-літературну оповідь. Звісно, для юних виконавців досвід виходу на сцену та гри в оркестрі надзвичайно трепетний та важливий. Але «Klangwerkstatt» — це тобі не «Контрасти», тут діти сучасну музику не грають. Просто організатори звертають увагу батьків та бабусь-дідусів на існування у їхньому місті фестивалю сучасної музики — позаяк концерт безкоштовний і більшої вигоди не принесе.
Для спільноти
Ансамбль KNM пробує різні формати залучення заікавленої авдиторії до глибшої взаємодії із професіоналами цієї сфери. Так, вони запрошують музикантів-аматорів до музикування разом, заохочують композиторів до створення творів з розрахунку на виконання професійними та непрофесійними музикантами. У рамках фестивалю відбувся концерт CoMA Allcomers Orchestra — розширеного колективу на основі KNM, котрі виконали розлогу кількагодинну програму.
Насамперед публіка ознайомилася з результатами конкурсу Composing for and by all 2025 — прозвучали твори трьох переможців. Німець Марко Ведель працює з простором, і на цьому будує свій твір: від початкових шерехів по різним кінцям зали, звукове полотно ущільнюється за рахунок ритму і концентрації звучання — зі сцени. Консонантні звучання наростають, утворюючи обʼємну хмару звуків, захоплюючи все ширший музичний простір. Окремі фрази духових, зокрема низи баскларнету згущують звучання, яке згодом зотілває, розсипаючись на тихі розрізнені згуки з різних кінців зали.
Ірландець Браян Ледвідж Флінн взорується на традиції американського мінімалізму. Його твір, який виборов друге місце у конкурсі, — це спроба створити пульсуючу живу матерію, яка формується поєднанням щоразу інших тембрів. Помірно швидкий темп, тягучі лінії — все відносить до творчості Стіва Райха чи Джона Лютера Адамса. Втім швидко таке звучання бридне і слухаючи твір до кінця втрачається інтерес.
Переможець — шотландець Макс Вілсон, твір котрого містить чимало тембрових смаколиків. Протиставляючи низькі та високі інструменти, композитор дає можливість кожному стати у певний момент виразним елементом загального звучання. Змінюючи остинатні лінії на алеаторичні фрагменти, автор намагається розвивати матеріал. І хоча є ефектні елементи у звучанні всього ансамблю, окремих інструментів, твір цілком лишає відчуття недовершеності.
Після перерви, яка уможливила жваві дискусії щодо почутого, концерт продовжився музикою Петроса Овсепяна, Петера Аблінгера та імпровізацією ансамблю, які добре б уклалися в програму окремого концерту. Бо ж разом з цим концерт справляв враження пересиченого, хоча й цікавого. Та ніде й правди діти: це одна з тих фестивальних подій, яка справді провокує до міркувань, оцінок та обговорень. Зрештою, ентузіазм публіки був помітним і зрозумілим.
Тож діти та дорослі, новачки та поціновувачі сучасної класичної музики — фестиваль Klangwerkstatt Berlin працює з різними авдиторіями і пропонує концерти, які можуть сподобатися слухачам з різними запитами. І для того організатори не бояться експериментувати з форматами подій. Втім, котрі експерименти доцільні та заслуговують уваги, а котрі — не дуже, визначають самі слухачі.
Фото: André Fischer, Марина Гордієнко