У суботу 14 лютого у Філармонії мав бути непоганий концерт — Бах, Моцарт, Шенберґ. Грає Київський камерний оркестр, за пультом — Антоній Кедровський. Це разом виглядає як хороші вихідні дані для доброго концерту, а оскільки я підпадаю під категорію закоханих прихильників класичної музики, то все складалося на те, щоб зазирнути цього вечора у стіни Національної філармонії України.
Відчутний поділ: або закохані, або прихильники класичної музики
І цього вечора до Філармонії зібралися саме закохані: чоловіки, які привели своїх гарно вбраних пань для годиться провести час інтелектуально та романтично. Це та сама публіка концертів “при свічках”, яка радше переймається зовнішніми складовими концерту, аніж власне музикою: зробити сторіз у свій інстаграм-акаунт під час концерту, плескати, бо на концертах варто плескати, клацнути кілька фото біля колон. Багато людей запізнювалося і невдоволено шукали свої місця, брязкаючи прикрасами та лоскочучи своїми шубками. За якими враженнями ця публіка прийшла на концерт та з чим піде після його завершення?..
Програма складена неоднорідно — з одного боку, Сюїта Ре-мажор Баха — та, яка із відомою “Арією” — спеціально, щоб розтопити серця присвічкової публіки. Яскрава й запальна Симфонія №29 Моцарта — і похмура експресивна “Просвітлена ніч” Шенберґа. Знаючи ще й поезію Ріхарда Демеля, що надихнула композитора на створення цього твору, то про романтику геть не думається! Хоча й інтригує, адже не часто випадає почути австрійського композитора на київській сцені.
Виконавці і слухачі розминулися з романтикою
Хоча програма обʼєднує твори представників бароко, класицизму й модернізму, звучала вона до певної міри романтично. Сюїта Баха звучала у поєднанні романтичного зачудування та ліричності — і барокової виразності фраз та пластики. При повторенні окремих розділів відчувалися органічність та неминучість такого музичного розвитку. Часом від очікування подальшого перехоплювало дихання. І вся Сюїта прозвучала стрімко, із танцювальним духом від початку до кінця.
Енергійною і легкою була й Симфонія Моцарта. Витончена артикуляція, логічно виявлені структури — з виразним тематичним та стрімким розвитковим матеріалами — все додавало твору динамічності та легкості, влучно виявленої диригентом у партитурі. Симфонія додала концерту вітальності та світла.
Шенберґ же з перших тактів захопив густою масою звучання: похмурі віолончелі, скрушні скрипки. Вся фактура здавалася болюче чутливою до найменших змін, наче реагувала на кожну фразу — розʼятрена, тендітна. Напруги також додавав підкреслений контраст гучності — межові піанісімо та форте. Оркестр звучав злагоджено, хоча й чути, що у творах Баха і Моцарта музиканти почуваються впевненіше. Лиш у деяких моментах промайнула роззосередженість чи неуважність, а втім, виконавці добре тримали емоційний тон твору.
Але всім пішло на добре
По перших творах відчувалася абсолютна розʼєднаність музикантів та публіки — вони мали надто різні очікування, з якими прийшли цього вечора у філармонію. Це трохи засмутило — невже навіть філармонія не є тим простором, який обʼєднує людей не довкола вишуканого інтерʼєру, а довкола цінності класичної музики як такої? Бо заохотити публіку купити квиток на День закоханих на класичний концерт — це ще не запрошення уважно слухати та смакувати твори Баха, Моцарта чи того ж Шенберґа. Але здається, майстерність диригента Антонія Кедровського та гра Київського камерного оркестру не залишили незворушними: після останнього звука — мить, друга, третя… Чи не свідчить цілковита тиша про глибину музичного переживання слухачів?