Автор: Валентина Городецька

  • Плейлист Тетяни Хорошун

    Плейлист Тетяни Хорошун

    Цей плейлист я складала з різних типів треків — і з тих, до яких я повертаюсь, і з тих, які мене вразили чи які відкрила для себе зовсім недавно. Я обожнюю поринати в різні жанри, музики різного походження. Для мене немає сенсу, чи це «успішний успіх» індустрії, чи це якийсь маргінальний трек — я або відчуваю дотик блаженного божевілля, вітальної чи аморфної радикальності, або ні.

    Наразі є багато теорій про те, що мистецтво можна поділити на декілька «зон»: воно або експериментальне, навіжене, таке собі вау — або красиве, витончене, приємне. Тут буде і таке, і таке, хоча найбільше я люблю, коли ці дві категорії сходяться, і щось радикальне, викривлене раптом стає зрозумілим та прекрасним. А ось рівень академічної «зробленості» мене цікавить другорядно. Хоча я визнаю працю, скіл та оверкіл деяких сучасних творів, все ж насолоджуюсь ними так само, як і напіврандомними треками з бендкемпу.

    Я рада, що в музиці в цілому всі технічні процеси, як на мене, складніші, тож менше людей ними цікавляться. Банально, якщо порівняти, то, здається, пʼять із семи частин нашої уваги будуть займати візуальні образи, і тільки одну з цих частин — аудіальні. І нехай музика залишається цією напівзарозумілою сектою — огортаючи, домінуючи, чи навпаки — резонуючи, завжди створює якийсь незабутній, напівмістичний досвід слухачам.

    1. Алемдар Караманов. Третій фортепіанний концерт «Ave Maria»

    Відкрию я підбірку, напевно, найкрасивішим у класичному розумінні твором — Третім фортепіанним концертом “Ave Maria” кримськотатарського композитора Алемдара Караманова. Цей твір я знаю та люблю давно, і він, як ніщо інше, увібрав у себе всю красу, бурхливість та трагедію мого дому. Як на мене, це виконання трохи заповільне, тож треба ще виконувати цей твір. 

    2. Леонід Грабовський. Concerto misterioso

    Продовжуючи лінію колоритів, я дуже люблю Concerto misterioso Леоніда Грабовського. Я ще не встигла стати фанаткою його більш структуралістичних творів, але в Concerto для мене ідеально все — тембри, ритми, мелодика, сам «звуковий зліпок» твору — все present perfect.

    3. Діаманда Галас. Gloomy Sunday

    Наступна лінія — це прекрасно-жахливе в панкестетиці, вражаюче глибиною пітьми. Це мій улюблений джазовий стандарт Gloomy Sunday у виконанні Діаманди Галас. Я обожнюю вже класичне виконання Біллі Голідей, але з Діамандою відкрився і новий горизонт цієї пісні. Найголовніше тут для мене — це сам тембр її голосу. Звичайно, контекст її творчості, її особистої історії, вибір пісні — це феномен, але одночасно можна віддатись безпосередньому ефекту музики, не знаючи всього цього. Мені цей трек показала Софія Баскакова, і я їй дуже вдячна за це. 

    4. Die Verbotten. Dafalgänger

    Різко зміню вайб на найбільш вітальний трек підбірки — я би його назвала симфонічним краут-техно, адже Die Verbotten — це круті, продумані переходи між частинами, цікавий мелодичний розвиток, класні тембри, і загальна форма майже кожного треку. Це складна, багатошарова цілісна і супер-танцювальна музика. Я люблю весь альбом, але закину цей трек як один з найбільш качових. 

    5. dj SH. AMHN

    Нещодавно мене попросили зробити концептуальний діджей сет для одного проєкту, і мені дуже сподобалось. Я в цілому фанат пошуку супер невідомих треків на soulseek та bandcamp, польових записів та інших можливих форм музикування, що всім робити раджу. Постала задача скласти сет із музики, яка родом з територій, що потерпають від війн, терористичних режимів, соціальних та політичних обмежень. Звичайно, у мене в плейлисті було багацько української музики, але ця подорож відкрила мені купу талановитої музики з Грузії, Конго, Палестини, Гонконгу і багатьох інших oppresed частин світу. Цей досвід став не тільки розширенням музичного, але й загальногуманного горизонту мене як особистості. Одним з відкриттів для мене став продюсер з Руанди — dj SH.

    Весь альбом — це лютий мікс джазу, електроніки, етніки, експериментального вокалу і взагалі — вибух навіть на рівні дизайну обкладинки. 

    6. Tibet. Musiques Sacrées Ocora — Ceremonie D’Offrande

    Далі поділюся своєю любов’ю до world music. Взагалі вважаю, що це база-базова, адже стільки ідей, експериментів, звучань не віднайти, мабуть, ні в одному іншому жанрі, і в кінці-кінців все нібито приходить звідти. Особливо рекомендую до ознайомлення французький лейбл Ocora Records, а тут залишу запис один із моїх улюблених — Tibet. Musiques Sacrées Ocora — Cérémonie D’Offrande. Якось намагалась написати симфо-твір, який хоч трохи б втілював цю красу — поки що не вийшло.

    7. Vin de Mia Trix. This Landscape Is Alive

    Я досить велика фанатка прогрессив металу та року, дез-дум металлу, і я обожнюю, коли альбоми кишать цікавими гармоніями, мелодіями, концептами, у тексти треба вдумуватись та перекладати з академічними словниками, і все це ще і звучить крутим електронним гітарним звуком, з купою обробок ніби ми сидимо накурені на Марсі. Одним із таких класних відкриттів для мене став український гурт Vin de Mia Trix та їх новий альбом This Landscape Is Alive. Слухається на одному диханні, має в собі купу різноманітного вокалу, класні музичні ідеї, глибинне занурення гарантоване.

    8. KLIKERKLUB. V/A Charity Compiltation «ДІМ / HOME»

    На правах реклами, але супервиправданої, закину сюди благодійну компіляцію, частиною якої я стала в цьому році. Бо це 45 ексклюзивних треків української сцени, які пронизані особистими історіями, теплими спогадами та відчуттям дому. Особистий кайф — закривати цей альбом моїм ігровим атмосферним треком та стояти поруч з артистами, музикою яких я надихаюсь та цікавлюсь вже купу років.

    9. Fausto Romitelli. Professor Bad Trip

    Всі прілічні люди люблять Ромітеллі. Absolute music. Я людина прілічна. І звичайно в далеких роках, почувши наживо Professor Bad Trip, моє світосприйняття змінилося раз і назавжди. 

    10. Mr. P. Philipp Gerschlauer w/Besaxung

    Нещодавно я зрозуміла, яка мікротоновість до мене достукається. Це мікротональний джаз, і мені здається, крізь жанрову, а тим паче тонально-організовану музику, мікротоновість працює якось більш цікаво. Ділюсь виконавцем Mr. P — Philipp Gerschlauer w/Besaxung, якого мені показав мій професор Віто Журай.

    11. Хороводна веснянка «Скопаю я грядочку» у виконанні гурту «Древо» 

    І як постскриптум додам пісню, яка є моєю музичною мантрою останніх місяців. Це хороводна веснянка «Скопаю я грядочку» у виконанні Древа. Почула цю пісню від Ірини Клименко на майстер-класі з автентичного співу у 2023-му році в Любляні. І забула про неї. А на днях вона буквально виплила з моєї підсвідомості. Я вже майже розумію, навіщо, і ви зрозумійте! 

  • Що слухає Золтан Алмаші?

    Що слухає Золтан Алмаші?

    1. Юрій Ланюк. «Скарга терну» на текст Богдана-Ігора Антонича для сопрано і камерного оркестру

    Часом у мене виникає глибоке переконання, що найкраща музика сьогодні створюється на наших теренах. У всякому разі, це переконання у мене завжди з’являється коли я слухаю цей трек! Ланюк вміє тебе повністю погрузити у свою ауру, коли ти слухаєш його музику, то виникає відчуття що іншої музики не існує, що це — єдино можлива музика. Коли мене затягує «колесо сансари», то я включаю цей трек, і — очищаюсь та набираюсь сил та енергії. А тут ще й — Антонич…

    2. Йозеф Гайдн. Симфонія № 44 мі-мінор «Траурна»

    Ех, вміли ж колись на Європах музло писать! Не те шо січас… 104 симфонії Гайдна — явище унікальне! Якось на гастролях, щоб не тратити час даремно (було багато довгих автобусних переїздів), я вирішив переслухати всі симфонії Гайдна, і вибрати для себе найкращу. Результат — ось! Я вибрав із симфонічного доробку «веселого дідугана» Гайдна саме мінорну симфонію, та ще й «траурну»!😮 Тепер слухаю, і думаю — а чи впевнений я на сто відсотків що саме вона найкраща? Ні, не впевнений. Бо насправді «найкращі» — усі! Гоу слухати всі симфонії Гайдна!

    3. Любава Сидоренко. «Тіні забуті» на текст Михайля Семенка для вокального ансамблю

    Для мене творчість Любави Сидоренко завжди є прикладом сміливості, безкомпромісності і зухвалого здорового авантюризму в музиці. Ну от візьмемо цей твір… Яку ж треба мати сміливість щоб для вокального ансамблю написати такі співзвуччя!! Але — на кожну суперскладність знаходиться свій супервиконавець. В даному випадку це польський ансамбль ProModern. В результаті — гравітація переможена, гоу літати в космосі!

    4. Мирослав Скорик. Концерт для скрипки і оркестру № 6

    Коли я вчився у львівській десятирічці, то в моїй картині світу були композитори-класики, вже мертві, і — Мирослав Скорик. Живий. Єдиний вартісний сучасний композитор. Ясна справа — найкращий у світі. Ні, я знав ще Альфреда Шнітке, його часом по тілівізору показували. І Кшиштофа Пендерецького. Того показували по польському тілівізору (для зумерів — у суворий радянський час у Львові можна було зловити на антену польське телебачення, весь Львів сі дивив поляків). Але Шнітке і Пендерецький — то був «смур», а Скорик — писав гарну музику. Потім я виріс, совок розпався, у Львові народився фестиваль сучачної музики «Контрасти», мені відкрився багатющий розмаїтий світ сучасної музики. Я Скорика розлюбив. Не в останню чергу під впливом оточення.

    З часом я став від оточення незалежний, я став думати самостійно, і потихенько Скорик став повертатись в орбіту моїх інтересів. І як грім з ясного неба — я натрапив на записи скрипкових концертів Скорика, які записав Андрій Бєлов з НСОУ під орудою Сіренка… А чому я на них натрапив? Я поїхав на довгі гастролі, там були довгі переїзди, і щоб не втрачати дарма час, я слухав всі підряд скрипкові концерти (бо якраз працюю над скрипковим концертом). І от, Скорик. 9 скрипкових концертів, записаних Бєловим і НСОУ… Неймовірно вартісна і оригінальна музика! Я вибирав з них для себе найкращий, і вибрав — Шостий. Композитор кидає багато викликів, ходить на краю прірви, тут багато іронії, болю і сильного почуття.

    5. Антоніо Вівальді. «Пори року», цикл концертів для скрипки та камерного оркестру

    «Пори року» Вівальді — знаковий для мене опус. Саме він колись вивів мене з підліткової депресії. З тих пір тема сезонів у музиці — дуже для мене важлива (хто слідкує за моєю творчістю, той знає). А концерт «Літо», між іншим, один із перших прикладів симфонізму у музиці, і один з найбільш вдалих (наприклад, «передчуття грози» у другій частині). Пропоную запис Бернстайна, який сам ї**шить на клавесині, скрипка соло — Джон Корільяно-старший, батько славетного композера, про якого ми поговорим нижче. Важлива ремарка — у гонитві за модою ми забули, що скрипкові концерти Вівальді є музикою, де можна дуже гарно продемонструвати володіння звуком і…вібрато!! Так, надзвичайним скрипковим вібрато (десь за рогом причаївся «історично-інформований» музикант з великою каменюкою в руках, я тікаю, нервово озираючись…)

    6. Валентин Сильвестров. Серенада для струнних (1978)

    Коли я вперше почув цей твір на фестивалі «Контрасти» у виконанні оркестру Leopolis, то відчув те, що по-грецьки називається — катарсис. Дуже ціную такі моменти. Звісно, я розумію, чому і де саме (в якому місці твору) я відчув тойвово катарсис. Не буду оригінальним — це те саме місце, золотий перетин форми, де з’являється Вона, Мелодія. Як човен, який випливає з туману (до речі, це метафора самого Сильвестрова).

    7. Людвіг ван Бетховен. Струнний квартет № 10, ор. 74 (так званий «Арфовий»)

    Чому він «Арфовий»? Бо там використовується нетипово багато прийому піцікато як для класико-романтичного квартету. Мій улюблений квартет Бетховена! Найбільш духопідйомна музика у світі. Прослухав цей квартет — уже недаремно життя прожив!

    8. Вікторія Польова. «No Man is an Island» для голосу, камерного оркестру та хору ad libitum

    Шедевр пост-пяртівського періоду творчості Вікторії Польової. Попри очевидний вплив музики Пярта (а твір навіть присвячений, здається, Пярту. «Арефа» — це ж Арво? Ні?), твір робить квантовий стрибок і стає абсолютно самобутнім. Це — стовідсоткова дистильована Польова. І взагалі , як на мене — це вершина творчості авторки, її найкращий твір! (ой, там за рогом чатує Вікторія з великим кухонним ножем, я тікаю, нервово озираючись…)

    9. Ян Сібеліус. Концерт для скрипки з оркестром

    Цей твір теж зіграв вирішальну роль в моєму житті. Якось, років у 15, я був у Паланзі, Литва. І там я почув на курортному концерті на свіжому повітрі концерт Сібеліуса. Після цього виконання я розплакався, і усвідомив — я буду музикантом, іншого шляху в житті у мене немає. Із сотень видатних записів цього концерту я хочу запропонувати ось цей — грає АСОНФУ, диригує — Антоній Кедровський, соліст — наш видатний сучасник Ігор Завгородній. Здається, він передав дуже переконливо весь екзистенційний відчай, закладений в цій музиці.

    10. Євген Станкович. Концерт для віолончелі з оркестром № 1 (1970)

    Молодий Станкович. Жоский безкомпромісний авангардюга і ніжний лірик. Рок-зірка. Музика без шансів на часте виконання. Бо — світ лінивий та недосконалий. Національний оркестр України, диригент Роман Ревакович, соліст — Золтан Алмаші.

  • Яку музику слухає Андрій Павлов?

    Яку музику слухає Андрій Павлов?

    Згадую, щось подібне я вже робив під час ковіду, років п’ять тому. Тоді мене теж просили для Радіо Ісландії скласти власний топ. І хоча деякі твори з того плейлиста повторюються і тут, загалом він суттєво відрізняється від попереднього. 

    У ньому є твори, які я знаю й люблю ще з дитинства — наприклад, фортепіанний концерт Брамса. А є речі, з якими я познайомився зовсім недавно. Є альбоми, які я можу слухати щодня тиждень поспіль, а є ті, які я можу послухати двічі за пів року, але вони мене дуже надихають.

    1.Ludwig van Beethoven. String Quartet No. 15 in A Minor, ор. 132

    Перші твори, які я хотів би включити у свій топ-лист, — це три опуси пізніх квартетів Бетховена: 132, 130 та 133. Саме в такому порядку вони були написані. Grosse fuge (ор. 133) спершу була фіналом Тринадцятого квартету (ор. 130), але потім була відокремлена у самостійний опус. Загалом ці три твори сприймаються як великий макроцикл, бо інтонації, з яких починається ля-мінорний квартет, знову з’являються на початку Grosse fuge, де Бетховен їх фактично “знищує”. Якщо б мене запитали, яку музику я взяв би з собою на безлюдний острів, то саме цю.

    2. Ludwig van Beethoven. String Quartet No. 13 in B-Flat Major, Op. 130

    3. Ludwig van Beethoven. Grosse fugue in B-Flat Major, Op. 133

    4. Head Hunters. Herbie Hancock

    Альбом Head Hunters 1973 року увійшов у безліч топів і чартів. Це було дуже інноваційно на той час: неймовірна кількість різноманітних електронних ефектів, прикольних “примочок”, інструментів. А найголовніше  — це дуже драйвово.

    5. Franz Schubert. Piano Sonata No. 21 B flat major

    Я дуже люблю музику Шуберта. Чому саме остання фортепіанна соната? Для мене це дуже особиста і особлива історія, створена надзвичайно простими музичними засобами. Глибока і дуже прониклива. Особливо у виконанні Андраша Шифа.

    6. Michel Petrucciani & Niels-Henning Ørsted Pedersen. Petrucciani NHØP

    Крутезний лайв-концерт двох видатних джазменів. Справжнє art of duo. 

    7. György Ligeti. Violin Concerto

    Скрипковий концерт Лігеті, мабуть, найулюбленіший концерт ХХ-го століття.

    8. Borys Lyatoshynsky: Symphony No. 3

    На мою думку, Третя Симфонія Лятошинського абсолютно претендує на роль візитівки української музики для всього світу.

    9. Johannes Brahms. Piano Concerto No. 2 in B-Flat Major, Op. 83

    Другий фортепіанний концерт Брамса — найулюбленіший фортепіанний концерт ще з дитинства. 

    10. Salvatore Sciarrino. Omaggio a Burri (1995)

    Загалом дуже люблю Шарріно, і цей твір певною мірою уособлює мою любов до його музичної мови. Хоча насправді на його місці міг би бути Сьомий струнний квартет чи скрипкові каприси.

  • Музична кураторка Анна Гадецька про виклики сучасної музичної освіти

    Музична кураторка Анна Гадецька про виклики сучасної музичної освіти

    Музичні школи

    У нас є початковий рівень музичної освіти, який відбувається в музичних школах. І тут треба зрозуміти, у якому відсотковому співвідношенні музичні школи мають на меті готувати професіоналів та любителів музики. Зараз якраз є орієнтація на те, щоб виховувати не професіональних музикантів, а, перш за все, тих, хто матиме цікавість до музики і розумітиме, як цю мистецьку практику реалізовувати впродовж життя. Певно, що якийсь відсоток шкіл точно має лишатись державними чи муніципальними, щоб ця освіта зберігала доступністість. Але також вважаю, що значна кількість музичних шкіл може бути і приватною. Так само як і коледжів.

    Читайте також: Українські мистецькі школи отримають нові підручники з сольфеджіо

    Коледжі

    Переконана, що кількість закладів музичної середньої освіти мала би бути проаналізована і переглянута. Чи доцільно сьогодні мати ту кількість музичних коледжів, що є наразі? Чи ті спеціальності, які пропонуються, релевантні сучасному світу і наявним запитам?

    Ми відчуваємо нині суттєвий брак певних фахівців, зокрема, через відсутність таких спеціальностей у музичних академіях чи то коледжах. Маю на увазі музичних менеджерів, продюсерів, кураторів та культуртрегерів у сфері класичної музики. Немає спеціалістів з ментального здоров’я, які володіють практиками арт-терапії та техніками відновлень в травматичних ситуаціях, зокрема, через інструментарій музичної терапії. Відчутний брак спеціалістів, орієнтованих на ключові ознаки сучасного світу — кроссекторальність і мультидисциплінарність, які би володіли мовами різних медіа, могли досліджували театр, кіно, візуальні мистецтва і мали від початку, вже в середній освіті, необхідні інструменти для цього.

    Можливо, якісь музичні інструменти теж не потребують такої кількості фахівців. Для розуміння варто було би це проаналізувати, переглянути і зробити для початку ревізію цілісного бачення сфери, щоб просто розуміти, в якій точці ми знаходимось. І, відповідно, від цього відштовхнувшись, рухатись далі.

    Музичні виші

    На мою думку, у нас забагато музичних вишів — адже це і музичні академії, і університети з музичними факультетами, і окремо ще музично-педагогічний напрям у педагогічних вишах. Питання у тому, яка мета такої кількості фахівців? Чи вони затребувані на ринку праці? І якщо ні, то чи є необхідність продовжувати випускати спеціалістів у такій кількості? 

    Можливо, певну кількість таких спеціалістів потрібно розвивати ще в якихось напрямках. Адже у нас немає якоїсь потужної музичної освіти, яка би стосувалася, наприклад, глибокого й різноаспектного занурення в архівну діяльність — щоб вона від початку на ній була сфокусована. Так, у музикознавців і музичних культурологів є невелика практика роботи з архівами, але цього очевидно недостатньо, враховуючи усю специфіку роботи сучасних архівістів.

    Тож має відбутися ревізія всіх рівнів освіти, їхня синхронізація і вибудовування актуальних принципів взаємодії. Між середньою та вищою ланками має бути доволі щільний і головне — безперервний — контакт. Я розумію, що це непросто. Також вкрай важливо створити бачення різних (коротко-, середньо- та довгострокових) перспектив сфери хоча би на 10-20 років, враховуючи коло ризиків і викликів. Адже без цього ми навряд чи зможемо змінювати, запроваджувати нове та інтегровуватись у ті чи ті міжнародні контексти.

    Приватні заклади

    У нас є потреба у появі приватних закладів, таких як, наприклад, Schola Cantorum Basiliensis — приватна ініціатива в царині ранньої музики. Вона продовжує існувати як фундація, що значною мірою забезпечується приватними коштами, хоча її дипломи сертифіковані і мають високий статус у цілому світі. Було би добре створити один чи декілька приватних вишів, адже це дозволило би впровадити певні програми, які охоплюють наявні запити, а краще — враховують перспективу формування таких запитів. Якщо ж запит згасає, то відбувається переорієнтація і можливо запуск нової програми. Ця змінність більш гнучка і більш синхронізована з реальними потребами сектора. Зараз ми розуміємо, що суттєво відстаємо від викликів, які невпинно підкидає реальність. Часто ми не знаємо, як на них реагувати, оскільки не достатньою мірою обізнані та володіємо сучасними методологіями.

    Багато чого нинішня освіта не включає і не забезпечує. Кожен з нас стикається з цим на своєму досвіді, маючи необхідність після вищої музичної освіти ще не просто мати long life education як сталу практику, а у прямому сенсі добирати освітні дисципліни, часом фундаментальні, яких просто не було в освітніх програмах, хоча запит на них є.

    Якщо брати сферу ранньої музики, в якому музичному виші ви можете навчитись грати на бароковій скрипці? Де ви можете навчитись грати на теорбі? Або впевнено розшифровувати табулатури чи партесні концерти? Не просто побачити, як вони виглядали, і можливо мати якесь одне-два заняття, щоб зрозуміти, як це виглядає, як до цього можна підійти. А мати системно сформовані і відповідно сталі навички, що передбачають і забезпечують вихід у подальше професійне життя. Чи, наприклад, розшифровувати середньовічну нотацію, чи працювати з лібрето, чи з перекладами спеціалізованих музичних текстів? Зокрема, через відсутність, знову ж таки, сталого інституту перекладацької діяльності у сфері класичної музики, й дотепер існує проблема несинхронізованості поняттєвої бази, що призводить до плутанин і гальмування синхронізації із міжнародним контекстом. 

    Хто має регулювати ці процеси?

    Для мене це наразі питання. Чи має це бути Міністерство культури та стратегічних комунікацій чи Міністерство освіти? Мені все ж видається, що значною мірою тут мав би бути прояв громадської ініціативи дієвців музичної сфери. Тобто створити власні об’єднання, спільноти, ГО тощо і формувати свідомі запити та знати, як їх просувати. Це організації не ініційовані державою та стало не підтримувані державними коштами (що не виключає, скажімо, грантової підтримки, зокрема, і державного УКФ). Вони виникають зсередини потреб сектору і залучають велику кількість різних дієвців, що знаходять фінансування для власної діяльності і усвідомлюють міри впливу, адже зацікавлені у тому, щоб галузь розвивалася.

    Глобальна мережа дієвців чи специфічні об’єднання?

    Тут ми підходимо до питання, чи потрібен нам нетворкінг? З огляду на те, що відбувається в світі, відповідь — однозначно так. Але у мене є зустрічне питання: чи потрібен саме глобальний нетворкінг — для всіх дієвців? Не буду говорити «для всіх музикантів», бо ми точно бачимо, що модель «тільки митець» або «тільки дослідник» вже не працює. Рух можливий тільки у взаємопов’язанні з менеджерами, промоутерами, кураторами, комунікаційниками, маркетологами — тобто з людьми, які забезпечують ланку реалізації. Чи потрібно це глобально для класичної музики? І, наприклад, чи включаємо у це джаз, етно, різні напрями популярної музики? Чи, все ж таки, це краще робити окремими сферами, як це нині відбувається у світі? Музичний театр і балет об’єднуються через свої сфери і специфіку викликів. Так само маємо приклади об’єднань філармоній — і в Європі, і у світі (у червні Івано-Франківська філармонія зініціювала створення Асоціації філармоній України — прим. ред.). Це можуть бути об’єднання виконавців — піаністів або хорових диригентів.

    Читайте також: В Україні зʼявилася Асоціація філармоній

    Припускаю, що, на якомусь етапі продуктивніше було би йти такими специфічними об’єднаннями. Бо тоді чіткіше можуть оприявнитись особливості тієї чи тієї сфери, її проблеми і виклики. І, відповідно, з’являється більше способів посилити взаєморозуміння одне одного. 

    Утім, можливо, в нашому випадку є сенс думати і про глобальну мережу дієвців класичної музики в Україні — таку, що стане нетворкінгом для всіх. Щоб, врешті-решт, усі познайомились, «переопилились» і зрозуміли, що всередині країни нам треба думати про розвиток усвідомленої та системної взаємодії і побудови нового типу колаборацій.

    Йдеться про щось, що буде нас об’єднувати навколо питання: якою мірою ми готові відповісти на запит нашого слухача чи глядача? Питання, яке стоїть перед всіма: як утримати ту публіку, яка вже є? А ще більше — як виховати, заохотити нову і зробити класичну музику привабливою для людей, які не мали до неї інтересу і не бачать себе в залі філармонії? Ми маємо спробувати їх переконати, проявити цей простір як такий, що набуде для них привабливості.

    Ініціатива: згори чи зсередини сфери?

    Хто би мав це зробити? Я глибоко переконана, що тільки зсередини сфери ця ініціатива може ефективно прорости і реалізуватись. Не згори, не від держави. Бо за будь-якого варіанту ініціативи згори ми будемо суттєво обтяжені різними процедурно-формальними моментами і приречені на взаємодію зі сформованими роками державними функціонерами. Часом це дієві кваліфіковані люди, але частіше — збайдужілі та інертні люди, які призвичаїлись до певних способів бачення і роботи, і не мають запиту на взаємодію із викликами живої реальності.

    Я особисто за те, щоб це було зсередини і мрію, щоб у нас був свій варіант REMA. Принаймні на Kyiv Baroque Fest-2024 ми зробили крок до цього: ідея полягала у тому, щоб запросити значну кількість активних дієвців сфери, побачити, скільки нас, де перебуваємо і чим займаємось, щоб спробувати знайти те, що могло би нас об’єднати, для початку, всередині країни. Я думаю, що подібні потреби є в різних сферах класичної музики. І, можливо, люди з цих сфер також про це думають.

  • Що слухає Ігор Завгородній?

    Що слухає Ігор Завгородній?

    1. Antonio Vivaldi. Nisi Dominus — Cum Dederit

    Особливо у виконанні Андреаса Шолля. Висхідний хроматичний пассус, наче крапля, що під тиском стікає догори. Остинатний повільний танцювальний ритм та широкий гармонічний крок дають ефект типу «троха неземної гравітації», напруги та трагічності. Мені допомагає ця музика. Мелодія з радше фольклорними, світськими рисами, ніж такими, що притаманні духовній музиці. Не знаю більш вдалої, «непростої» комбінації простих музичних засобів в одній мініатюрі.

    2. Rammstein. Puppe

    Досить хороший трек, попри, на мою думку, стрімку деградацію цього проєкту. Напів попсовий гурт відважується на приспів, де вокал лише з ударкою. Класне рішення. Та й пасує мені до морального стану. Тому слухаю часто цю пісню, нравицця. А яка компресія на ударних! З першого погляду — наче груба, але ж як класно працює. Мене крепко тригерить російська мова, тому мені потрібен надійний захист на вулицях та метро. Отже, це є основною причиною вмикать важку чи гучну музику напів фоново в навушниках.

    3. Martin Grech. Hush Mortal Core — Enigmas

    Дуже цікавий музикант. 

    4. Ludwig van Beethoven. Grosse Fuge for String Quartet op. 133

    Пізні квартети Бетховена. Не знаю музики більш відчайдушної в найліпшому сенсі. Не коментуватиму, бо все зіпсую. Я дуже вдячний пану Людвигу за цю музику.

    5. Артистка Чуприненко. Легко

    Люблю практично все що чув. А особливо — «Вуглинка». Цієї пісні ще немає в доступі, тому часто слухаю внутрішнім слухом, або ескізну демку. Як тільки вона з’явиться — велкам. Дуже глибоко, просто і дуже красиво. Мені дуже подобається чесність і точність у музиці.  Також Марія не вийобується. Це є рідкісне явище. 

    6. Володимир Завгородній. Пташе мій вечірній

    Не подобається якість записів, тому теж слухаю переважно в голові. Але це є в доступі. Живу із цим твором в серці відколи себе пам’ятаю. Та й вже до смерті носитиму із собою.

    7. Johann Sebastian Bach. Сantata Ich hatte viel Bekümmernis BWV 21

    Бах — кантати. Вирішив якось послухати всі опуси з першого bwv. Дуже подобається. Зараз друга сотня пішла.

    8. Radiohead. Pyramid Song

    Неймовірно красива річ. Взагалі чудовий смак у цих музикантів, часто просто дивовижно коштовні речі і стани трапляються там.

    9. Marilyn Manson. I Want to Kill You Like They Do in the Movies

    Абсолютно тупорилий текст та ідеологічний зміст (якщо він там взагалі є), але дуже подобається грув, структура монотематична і звукорежисер красава. Хети такі, шо хочеться їх з’їсти, красива модуляція, одна з моїх найулюбленіших модуляцій. Цікава річ — темп, стан — усе органічно і сильно.

    10. Ігор Завгородній. Усе ще (Still)

    Слухаю ті свої речі, які створював аби самому слухати — така собі герметична капсула бажаних звуків, станів і сенсів, що допомагають мені різним чином. Їх ще немає в доступі, це невдовзі буде альбом панк-колискових.

  • Яку музику слухає Ірина Тукова?

    Яку музику слухає Ірина Тукова?

    Я відношуся до того рідкісного типу несучасних людей, які не слухають музику у навушниках дорогою кудись. Взагалі не люблю навушники і користуюся ними лише у випадках необхідності. Для мене слухання музики — це мій власний маленький ритуал. Досить часто слухаю її внутрішнім слухом під час поїздок кудись або прогулянок. Останнє для мене є найцікавішим і найціннішим, бо погоджуюся з Джоном Кейджем, що «все є музика». Я люблю слухати природу, вітер, землю, воду…

    1. John Cage. 4’33’’

    Не дивно, що першим номером мого топу є «4’33’’» Джона Кейджа у моєму власному ніколи не записаному виконанні.

    Оскільки мені повсякчас доводиться слухати музику, бо це складова професії, то все, що є у моєму особистому плейсті, пов’язано або з гарними спогадами, або допомагає гармонізувати себе у цьому такому непередбачуваному світі.

    2. J. S. Bach / A. Webern. Fuga (Ricercata) 

    Для мене це історія про те, що наш Всесвіт є цілісним і гармонічним. З різних тембрових складових, на які Веберн подробив бахівські мелодичні лінії, наприкінці Фуги звучить цілісна тема, як символ зоряного куполу, що закриває і захищає нас усіх.

    3. J. S. Bach. Goldberg Variations

    Ця музика вчить спостерігати і насолоджуватися віртуозною майстерністю перетворень.

    4. C. Monteverdi. Lamento della Ninfa (Madrigals, Book VIII)

    Це для мене ідеальна краса, органічне поєднання емоційного і раціонального (для тих, хто цінує вишукану майстерність варіацій на basso ostinato).

    5. Perotin. Organum «Viderunt Omnes» 

    Якщо немає можливості відвідати справжній готичний собор, то завжди можна побути в його музичній версії.

    6. Анонімний партесний мотет «Прибліжається душе конець»

    Для мене він завжди пов’язаний моєю великою наставницею Ніною Олександрівною Герасимовою-Персидською, з її розповідями про архіви, пошуки, музику.

    7. Cвятослав Луньов. «Tutti» для симфонічного оркестру

    Музика про створення Всесвіту, про гармонію, про світло, яке переможе.

    8. Борис Лятошинський. Четверта симфонія

    Як на мене, то просто недооцінений шедевр української музики. Слухаю симфонію, коли зовсім складно і немає сил рухатися далі.

    9. S. Lama, A. Dona. «Je suis malade» (у виконанні Dalida) 

    Вперше почула її на виставі «Служниці» Віктюка десь у 1990-х, це було перше справжнє захоплення театром.

    10. М. Шалигін. «Листи до Анни», симфонія для скрипки соло

    Для мене ця музика завжди буде пов’язаною з Ніною Олександрівною, нашим слуханням удвох, її враженнями, емоціями, захопленням, постійним пошуком нового і незнаного.

  • Якою музикою надихається Катерина Алимова?

    Якою музикою надихається Катерина Алимова?


    1. Kaija Saariaho — Touches

    Почну із Кайї Сааріаго. Моє знайомство з нею почалося з оперної творчості, і, напевно, найбільше мене вразила її остання опера “Innocence“. У ній і складна соціальна тема, і перемішані дев’ять мов, і багатошаровий наратив і безліч деталей, які ще довго тримають після перегляду. Але в навушниках у мене її фортепіанні твори. Їх, на жаль, не так багато, але для мене вони гіпнотичні, вдумливі й дуже медитативні. Повну збірку вже після смерті композиторки записала піаністка Tuija Hakkila (її подруга, з якою їх поєднувала дружба понад 40 років).

    2. Clara Iannotta — Dead Wasps in the Jam‑Jar III

    Тут мені йдеться не просто про музику, а про майже наукове дослідження звукових можливостей, текстур і ландшафтів. Зазвичай я люблю слухати експериментальну музику наживо, в залі, але цей запис затягує й поступово занурює в цей липкий джем. 

    3. Toshio Hosokawa — Voiceless Voice in Hiroshima

    Важливість теми пам’яті — це те, з чим ми всі сьогодні стикаємося. Я зараз намагаюся для себе дослідити, як це відбувалося і відбувається в музиці. І це один із таких звукових меморіалів – “Voiceless Voice in Hiroshima”.

    4. Andrew Norman — Play

    Є щось особливо цікаве в тому, як композитори працюють із хаосом. У Нормана звісно це свій процес вибудови та поступової трансформації. І тут, мені здається, його любов до архітектури наче допомагає йому структурувати звучання оркестру, розкладати по різних рівнях та площинах. 

    5. Patrick Higgins — Tocsin

    Якби моя тривога мала звучання, то напевно, найкраще її передає авангардне змішування всього від Баха до Пендерецького у Гіґґінса. Саме той злам та дисонанс, який ніби входить у резонанс з моїм внутрішнім станом і замість напруги настає тиша.

    6. Chassol — Ludi

    Чесно кажучи, мені завжди дуже цікаво спостерігати, як класичні піаністи відходять від академічної музики після багаторічного навчання і куди саме вони тікають. Тому дуже ніжно ставлюсь до грайливих імпровізацій французького піаніста Крістофа Шассоля. Колись прочитала, що його початкова ідея в творчості — це спробувати «гармонізувати реальність». І десь так воно і є. Він записує голоси, подорожі, міські шуми й перетворює все це на щось схоже на звукову виставу. А в цьому альбомі (Ludi) просто багато дитячості — і в голосах, і в записах, і в самій музиці.

    7. Chilly Gonzales — Chambers

    Маю враження, що делікатність — точно не перша асоціація з Чіллі Ґонзалесом. Після хіп-хопу з Віденським радіо-симфонічним оркестром і мантри «I’m a musical genius», яка повторювалась то як жарт, то як провокація, цей романтизм все рівно сприймається мною досить щиро. Нещодавно натрапила на відеозапис цього альбому зроблений у Версалі, там Ґонзалес грає в халаті та капцях, і щось у цьому дуже нагадує Ґлена Ґульда. І справа не лише в спільному канадському корінні. А ще в нього багато любові до Еріка Саті, яку я точно розділяю з Ґонзалесом. Але вже не додаю твори Саті до цієї підбірки, бо він потягне за собою цілий пласт французької фортепіанної музики, яку я люблю.

    P.S. І при нагоді гляньте документальний фільм про Чіллі — «Shut Up and Play the Piano»

    8. John Daversa, Tal Cohen — The Art of Duo Vol. 1

    Прекрасний дует фортепіано і трохи шершавого звучання EVI (Electronic Valve Instrument). Але мені подобається, як він додає виразності та загалом досить гнучко звучить у виконанні Джона Деверси. Обидва музиканти відзначені преміями Grammy, і при цьому, попри всі високі регалії, залишаються дуже теплими в спілкуванні. Їх можна почути як у місцевих джазових клубах, так і на парах в університеті, де я зараз навчаюся. Хоча саме творчість Тала я знала ще до цього, бо він виступав декілька разів в Україні. У цьому альбомі окрім інструментального звучання інколи з’являється досить ніжний вокал Тала. А ще приємною несподіванкою стала інтерпретація твору Дейва Брубека, якого я в підлітковості слухала буквально щодня на CD-диску, подарованому татом. 

    9. Fima Trio — Hymn For The Fallen

    З Фімою Чупахіним ми познайомились, коли разом проходили співбесіду на програму Fulbright. Тоді він одразу пройшов, а мені знадобилось ще дві спроби й десяток років, щоб зрештою отримати грант на навчання в Штатах. Я слухала його наживо в Україні та США, раділа виходу його першого альбому “Water”. А нещодавно його тріо випустили сингл “Hymn For The Fallen”, присвячений загиблим героям, а згодом і цілий альбом із такою ж назвою. Для мене ця музика — це як розповідь друзям про життя.

    10. Pomplamoose — Photogénique


    Ці двоє, які грають інді-електро-джаз, для мене завжди про легкість. Я почала слухати їх ще тоді, коли вони набирали популярність завдяки своїм дуже нетривіальним каверам. Це прекрасна сімейна пара, яка пройшла і через радість, і через випробування, зокрема хворобу Наталі. А ще якось неочікувано дізналась, що Джек Конт є одним із засновників Patreon. І от вирішила завершити цю підбірку саме ними. Альбом уже в моїх збережених, хоча наразі доступні лише два треки, тож ще трохи чекаю на повний реліз.

  • Що в навушниках в Олексія Шмурака?

    Що в навушниках в Олексія Шмурака?

    1. Vessel. Punish, Honey

    Сучасний британський музикант. Жанри: індастріал, техно і електроніка. Так, принаймні, написано в Вікіпедії. Насправді, звісно, тут не про це, а про особливий стан, — я б його описав як поєднання люті, втоми та розгубленості. Не зважаючи на певну грубість звучання, це дуже вишукана і розумна музика.

    2. This Heat. This Heat

    Напевно, мій найулюбленіший альбом періоду експериментального року. Британська група.


    3. Ground Zero. Revolutionary Pekinese Opera

    Видатний альбом експериментальної японської музики. Мультижанровий, як я люблю. Тут є серйозна інтеграція акустичних інструментів, низьких жанрів, побутових звуків, нойзу і деконструкції.

    4. Laurence Crane. Sound of Horse

    Серед сучасної класичної музики я більше всього люблю тих, хто працює з приємними звучаннями, але не страждають зайвим пафосом і зайвою сентиментальністю. Лоренс Крейн в цьому ряді — один з найкращих.

    5. Mr. Oizo. The Church

    Француз Кантен Дюпьйо, який пише музику під псевдонімом Мес’є Уазо, — однаково відомий і як композитор, і як кінорежисер, — унікальне поєднання. Його музика, строго кажучи, є танцювальною, але при цьому вона дуже специфічна, сповнена гумором і абсурдом.

    6. Pan Sonic. Kulma 

    Експериментальний фінський музичний гурт. Цей альбом — приклад роботи з артефактами електроакустичного звучання — тобто це буквально звуки, які виникають, коли ти вмикаєш-вимикаєш кабелі в комбопідсилювач, або робиш якісь інші технічні дії. З цього всього фіни зробили дуже приємну музику.

    7. Carl Nielsen. Symphony №1

    Мені дуже подобається період втрати цілісності музичної мови кінця XIX–початку XX століття. Серед них особливо виділяється для мене данець Карл Нільсен. Він любить Моцарта і загалом класицизм, але він же і відчуває подих нового часу. Виходить дуже цікавий гібрид.

    8. Franz Liszt. Toccata, S.197a (у виконанні Gianluca Cascioli)

    Ще один приклад вмираючої спільної мови кінця романтичної епохи. Але тут, у порівнянні з Нільсеном, менше наївності і більше розуміння тотального… серйозного майбутнього, яке насувається.

    9. Coil. The Ape Of Naples 

    Це, напевно, найдушевніший і найдоступніший альбом із згаданих в цій підбірці. Але все ж це не дженерік попса і не компромісна боягузлива музика. Це вишукані, добре підібрані музичні рішення.

    10. Zdeněk Fibich. Poem

    А ось це вже попса, тут я не приховую свою сентиментальну сторону. Вивертайте свою душу назовні разом зі мною, будь ласка!

  • Що слухає Назарій Cтець?

    Що слухає Назарій Cтець?

    1. John Adams. Violin Concerto

    Це один з тих творів, який дав натхнення займатися музикою серйозно. Я вперше його почув на першому курсі музичного училища. До того мої знання нової музики обмежувалися радянськими композиторами типу Шостаковича, що для мене було сумно і безальтернативно. І коли от вперше почув Адамса – це прям така була дуже яскрава пляма, мені дуже-дуже сподобалося. Я в попередньому житті, якщо так можна сказати, був скрипалем. Я закінчив музичну школу як скрипаль, тому до скрипки все ще відчуваю дуже сильний потяг.

    2. Benjamin Britten. Violin Concerto

    Я мільйон разів його переслуховував у дуже різних інтерпретаціях. Мрію наживо послухати Гіларі Ган з цим концертом. Мені здається, що вона дуже близька до того ідеалу, який у моїй голові звучить з цією музикою.

    3. Einojuhani Rautavaara. Piano Concerto №1

    Раутаваара для мене – іконічний композитор. В нього, до речі, є фантастичний контрабасовий концерт. Я його не включаю в цей список, як і будь-яку іншу контрабасову музику, тому що це дуже вузькопрофільна, як на мене, історія. І, чесно, я не слухаю дуже багато музики для контрабаса – навпаки, якось уникаю, слухаю інші інструменти, намагаюся черпати натхнення звідти.

    4. Peteris Vasks. The Book

    Теж дуже люблю. Фантастичний композитор. Писав по його контрабасовій творчості магістерську роботу, коли закінчував магістратуру в консерваторії. «Книга» – чудовий твір, багато разів переслуховував. Мені здається, Соль Ґабетта зробила найкращий запис.

    5. Alberto Evaristo Ginastera. String Quartet №1

    Мені здається, що Гінастера не справедливо знаходиться поза увагою, особливо тут, в Україні. Сам композитор і його творчість. Арфовий концерт деколи грають, а інша музика взагалі рідко звучить. Минулого року звучав твір Гінастери для камерного оркестру у виконанні Камерати – і це єдина згадка.

    6. Edgard Varese. Ameriques

    Фантастичний твір для оркестру.

    7. Fausto Romitelli. Index of Metals

    Це взагалі – любов-любов. Я не можу пояснити чому, це дуже дивно. Але відколи я вперше познайомився з цим твором, я переглядав його і переслуховував дуже багато разів і мрію його зіграти.

    8. Linkin Park. Meteora

    Я народився в 1991 році. Linkin Park був тоді в моєму дитинстві на гребені популярності, і я якось це проніс з собою і в дорослий вік. Мені зараз дуже приємно слухати їхні нові речі. Особливо після того, як у них з’явилася нова солістка після смерті Беннінгтона. Не знаю, може, це просто якісь радісні спогади з дитинства – і тому мені так приємно слухати.

    9. Marcus Miller. Free

    Альбом Маркуса Міллера – це, напевно, мої найперші контакти з поп-джазом. Це також датується десь 2006-2007 роком, коли я тільки-тільки вирішив стати професійним музикантом, змінив скрипку на контрабас і почав навчатися в Тернополі в музичному училищі. Десь тоді якраз цей альбом вийшов. І взагалі Маркус Міллер мене тоді дуже поглинув. Так все в нього компактно і гарно.

    10. Бумбокс. Таємний код: Рубікон

    Бумбокс – це теж з дитинства. Тільки ті пісні, які були в “Меломанії” і в наступних альбомах, мені не всі подобаються, а в Рубіконі – все добірне.