Donaueschinger Musiktage 2027: кому дозволені експерименти?

Композиторка Тетяна Хорошун про фестиваль сучасної музики в Німеччині

Donaueschinger Musiktage 2027: кому дозволені експерименти?

Донауешингенські музичні дні — фестиваль сучасної музики, що відбувається щорічно з 1921 року. Його організовує Товариство друзів музики за підтримки, зокрема, Південнозахідного радіомовлення (SWR). Програма фестивалю значною мірою складається з премʼєр, які тут же транслюються на радіо та охоплюють велике коло слухачів. Бути виконаним на цьому фестивалі означає безумовне визнання композитора професійною спільнотою.

Цьогоріч фестиваль відбувся 15–18 жовтня, участь у ньому брала композиторка Тетяна Хорошун. Своїми спостереженнями про здобутки та запити спільноти сучасної музики в Європі вона ділиться у статті нижче.

Значення 

Donaueschinger Musiktage — це найстаріший фестиваль сучасної музики, що має великий вплив на розвиток музичної спільноти. Він формує уявлення про те, як має виглядати фестиваль подібного профілю, задає орієнтири для Eclat, Impuls та інших. 

Donaueschinger Musiktage дуже оприявлений у міському просторі міста. Ідеш по вулиці і скрізь бачиш афіші фестивалю: на вулицях, на вокзалі — навіть у вітринах магазинів з одягом. Це працює, бо всі місцеві, кого не спитай, знають, що зараз у місті проходить “той самий фестиваль”, хоча навряд чи глибоко розуміють, яка музика там виконується. Фестиваль формує бренд міста і добряче впливає на економічну галузь, оскільки всі готелі міста та найближчих містечок заброньовані за місяці до початку події. У Дармштадті, до прикладу, не так: це теж невелике містечко, і в період Ferienkurse тут стає вдвічі більше людей, але ніхто з місцевих не знає про те, чому так і що відбувається. 

На Донауешингені добре видно зріз того, що відбувається у сучасній музиці зараз, тут можна першим почути твори, які будуть премʼєруватися на інших майданчиках протягом наступного року. Наприклад, у програмі був новий мультимедійний твір Сімона Стін-Андерсена UR!, котрий далі буде виконаний в Амстердамі й Лондоні, і прем’єра настільки свіжа, що для Донауешингену композитор не встиг її доробити. Показали готові уривки, а через 25 хвилин музики Сімон включився зі своїми ремарками, демонструючи творчу “кухню”. Це було цікаво та дуже в естетиці самого твору. 

Наповнення

Програма насичена. Ти потрапляєш у вир інформації: анонси, концепції, анотації. Але коли починаєш розмову з будь-ким у фоє, то розумієш основні акценти програми, творчі задуми композиторів абощо. Бо публіка — це серцевина спільноти європейської сучасної музики: куратори, композитори, менеджери, видавці тощо. І такі обговорення поміж подіями мають велике значення.

Донау — місце для живих дискусій. У рамках студентської програми передбачений такий формат роботи: ввечері відбувається концерт, до наступного дня один охочий оформлює свої спостереження в текст, а вдень студенти збираються, ознайомлюються з написаним і обговорюють, ділячись власними зауваженнями. Так, студенти торкалися тем, які не доречні на післяконцертних смолтоках: про професіоналізм, етику в музичній галузі, чому кошти дають тим самим людям — котрі мають імʼя — і як це їх розслабляє. Або навпаки: чому недооцінені твори менш відомих авторів, але які справді добре зроблені? Почитати окремі статті можна за посиланням.

Були і артістік токи, але ступінь щирості та гостроти там, звісно, менший. Адже студенти в обговореннях не ставлять на кін свою професійну репутацію та карʼєрні здобутки, висловлюючи критичні зауваження. І в цьому їхній привілей. Все ж на відкритих розмовах фахівці, які брали у них участь, були обережнішими у висловлюваннях і воліли не помічати суперечливих практик. 

Настільки щільна програма, як на Донауешингені, заохочує відвідувача у будь-якому разі обирати, бо паралельно відбувається багато цікавих подій. Таким чином ти куруєш для себе фестиваль, залежно від свого досвіду, запитів та інтересів. Я не пішла на дроновий концерт, про який всі довго гуділи. Натомість послухала твір Стіна-Андерсена, бо знала, що така музика мені цікавіша, це мій пріоритет наразі. 

Спостереження

Зали, де відбувалися концерти, не вражали. Деякі твори постраждали саме через акустику. Наприклад, премʼєра Стефана Прінца прозвучала не дуже, бо експеримент з фідбеками посеред оркестрової фактури не мав підходящого технічного рішення. Це не ґандж композитора — просто твір звучав у спортзалі, який адаптували під концертну залу.

Концерт-закриття теж відбувався у спортзалі школи — бо це найбільший майданчик у Донауешингені, а охочих відвідати концерт було справді багато. Але зала просто не справлялася з акустикою. Зважаючи на те, скільки грошей вкладено у концерт, скільки сил і часу витратили композитори, щоб написати твори, оркестр — щоб вивчити — а результат такий собі тільки через простір. Наскільки таке використання ресурсів рентабельне?

Цьогоріч серед публіки було менше виконавців, переважна більшість — композитори. Зрештою Донауешинген — не найзручніше місце для добирання і досить маленьке, щоб умістити всіх охочих. Тож публіка фестивалю — це люди, які справді хотіли туди потрапити. Було багато молоді і багато музикантів середнього віку, які нині на піку карʼєри. 

Тут я вперше у житті натрапила на справжніх клакерів. Хтось із публіки був обурений перформансом Мунтендорф. Уся публіка захоплена, встає, плескає — і тут на контрасті: “бууу!” В нас практика геть інша: навіть якщо твір не сподобався, то всі плескають із чемності, а по енергійності оплесків ти зчитуєш настрій публіки. Активне ж незадоволення не виражає ніхто — на відміну від публіки Донауешингена. Вдруге подібне невдоволення було наслідком кенселінгу — диригента Франсуа-Ксавʼє Рота, не раз звинуваченого у сексуальних домаганнях. 

Із наріжних тем, що турбують спільноту, — це розширення бульбашки і спроба балансу між традицією та оновленням. На фестивалі справді було представлено чимало нових для мене імен, і саме їм належали твори які мені сподобалися найбільше. Це не початківці, але композитори, які не потрапляли дотепер у фокус моєї уваги, хоча я стежу за сучасно-музичними трендами. Серед таких композиторів — португалець Ігор С. Сілва (Igor C Silva) та японка Норіко Баба (Noriko Baba).

У індустрії панує централізація — ресурси сконцентровані у певних інституціях і розподіляються більш-менш очікувано поміж конкретними дієвцями. Всі гудили Мунтендорф з цієї позиції. Мені її новий перформанс резонує, хоча і містить технічні та естетичні факапи, які разом знецінюють роботу композиторки. Одна з частин перформансу інтерактивна — треба було завантажити додаток про слухання і голосувати у ньому. Через 10 хв після початку місцева мережа не стягла навантаження, і інтерактив завершився. Але музика, що звучала у додатку, — це твір, який Брігітта написала для свого ранішого проєкту з німими фільмами, у перформансі цей же уривок звучав вже разом з німим кіно без жодних змін. Це була не надто оригінальна музика, тож всі запідозрили, що це може бути згенеровано ШІ. Хто зна, знаючи творчий метод Мунтендорф, це може бути справді так.

Перформанс загалом вражав, але мені ще цікаво поміркувати, наскільки він відповідав залученим ресурсам. Це легка музика, яку може виконати студентський оркестр — рівень європейських вищих шкіл цілком дозволяє. Навіщо заради такої простої партитури брати аж цілий Ансамбль Модерн, для якого цей матеріал читається з листа? Чому не взяти молодих музикантів, які виконають твір не гірше, зробити це частиною освітнього процесу, звести разом в одному проєкті топову композиторку та виконавців-початківців? А зекономлені кошти витратити на інші ініціативи. Таке використання ресурсів виглядало зовсім не стало та не доцільно. Але про це здебільшого говорили студенти.        

У рамках фестивалю присуджується премія Карла Щуки за видатні твори радіомистецтва, цьогоріч її отримала українка Христина Кірік. Також відбулася презентація нового українського музичного видавництва Lines&Waves на ярмарку видавців, котра тривала протягом усього фестивалю. Це важливе визнання праці українських музикантів і менеджерів. 

Студентська програма

Як студентка я подалася на воркшоп експериментальної музики, досить вільний за вимогами: можна використовувати електроакустику, польові записи, акустичні інструменти. Менторами цього воркшопу були фахівці з Sonic Space Basel — студії електроакустичної музики при Базельській вищій школі музики. Ця студія відома своєю скаженістю та творчою свободою, що там панують. За три дні воркшопу я занурилася у цю атмосферу — ми створювали твори на основі довколишніх звуків. 

Воркшоп багато у чому спирався на ідеї Анни Льовенгаупт Цин, книжку якої я раніше прочитала і, надихнувшись нею, написала твір — “Мадригал”. Тому ми з менторами були на одній хвилі, і для мене це було дуже цінно — бути в середовищі, де тебе розуміють майже на льоту. У консерваторіях я не завжди так комфортно почуваюся через, хай який, але спротив академічної системи до експериментів. 

Воркшоп тривав три дні, наприкінці відбулась публічна презентація свіжих творів. Тож треба швидко вигадувати і розробляти ідею, не думаючи день про пів такту. І в такій атмосфері у тебе відключаються внутрішні гальма, і ти пробуєш найсміливіші ідеї — саме через такі обставини. Ми створювали короткі роботи з усього, що було під рукою, і виступали у творах одне одного. На фінальному показі авторів окремих епізодів навіть не оголошували. Ретельно вибудувана електроакустична композиція могла йти одразу після стрибків, гри з предметами чи якоїсь цілковито абсурдної дії — і якимось чином усе це чудово співіснувало.

Ми називали це Instant Composition — миттєвою композицією. Майже як суп швидкого приготування: залив окропом — і готово. Тільки замість трьох хвилин маєш три дні, щоб робити те, на що в консерваторії, можливо, ніколи б не наважився. Звісно, триденна лабораторія не замінить місяців роботи над складною партитурою. І сумніваюся, що на її принципах можна побудувати цілу індустрію. І все ж дивно: серед усіх цих масштабних прем’єр найсильніше відчуття свободи з’явилося в мене там, де ніхто не знав, чий твір зараз звучить.

І мені цікаво: чи вважалося б це й далі експериментом, якби завтра хтось дав нам величезний бюджет, професійний ансамбль і затверджений результат за рік до прем’єри?

Фото надані Тетяною Хорошун

Підписатися
Сповістити про
guest

0 Коментарі
Найстаріші
Найновіше Найбільше голосів