Львів має особливий зв’язок із давньою музикою, і цей зв’язок почався задовго до появи сучасного руху історично інформованого виконавства. Місто століттями перебувало на перетині різних європейських культурних традицій і музичні джерела це добре засвідчують. Один із промовистих прикладів — Львівська лютнева табулатура, рукопис XVI–початку XVII століття, що містить твори та обробки італійської, французької, німецької, англійської й польської музики.
Давня музика в Україні розвивалася не лише за західноєвропейським зразком. На українських землях існували власні потужні традиції: церковна музика, міські музикантські цехи, пізніше кобзарська та інші виконавські практики. Але Львів завдяки своєму історичному становищу був особливо тісно включений у музичний простір Центральної Європи. Тут західноєвропейська музична культура не була чимось далеким — вона була частиною міського життя, а її сліди залишилися в рукописах, бібліотеках та архівах.
Ця тяглість відчувається і сьогодні. Уже понад двадцять років тут відбувається Міжнародний фестиваль давньої музики, започаткований 2003 року Романом Стельмащуком. За цей час він став одним із важливих осередків історично поінформованого виконавства в Україні — знайомить львівську публіку з музикою Середньовіччя, Ренесансу та Бароко й створює можливості для професійного розвитку музикантів.
Навколо цієї традиції сформувалося і власне львівське середовище виконавців: ансамблі та оркестри, зокрема Terra Barocca, A cappella Leopolis, Барокова капела Львівської національної музичної академії (Оркестр старовинної музики ЛНМА ім. Лисенка). Давня музика у Львові давно перестала бути лише справою дослідників — вона звучить наживо, розвивається і знаходить нових виконавців та слухачів. Саме до цього середовища тепер додається ще одна точка тяжіння.
У Львові не потрібно далеко шукати музику минулих століть — достатньо пройти вулицею Скорика, звернути повз пам’ятник Францу Ксаверу Моцарту, пройти коротким відтинком вулиці Шопена й опинитися на Ліста, 2. Здається, сама назва цієї вулиці підказує, що тут має бути музика.
За одними з дверей працює Львівська Фундація Давньої Музики. Ще донедавна в цьому приміщенні був магазин одягу, а сьогодні тут стоять орган і клавесин, зберігаються ноти та книги, репетирують музиканти, відбуваються концерти, майстер-класи та зустрічі.
Фундація не просто додає ще одне місце для концертів. Її засновники прагнуть створити простір, де музиканти можуть працювати з історичними інструментами, навчатися, зустрічатися й розвивати давню музику далі.
Простір невеликий, але його засновники свідомо шукали саме такий: недалеко від філармонії та музичної академії, у центральній частині міста, але водночас достатньо тихий для занять і репетицій.
Для музиканта Ларрі Тремскі, який переїхав до Львова на початку 2026 року, приміщення на Ференца Ліста мало ще одне значення.
— Як вам вдалося знайти це приміщення і чому саме воно? Чим воно вам сподобалося?
— Я американець, і не звик до будинків, таких як ці величезні старі австрійські будівлі, з високими стелею та вікнами, з їхньою багатою історією, — пояснює він.
Приміщення довелося суттєво оновити, зробити нову підлогу, освітлення. Але мета була не просто відремонтувати ще один зал.
— Я хотів, щоб це було місце, де людям буде добре. Щоб вони приходили сюди і почувалися комфортно, щоб їм було приємно тут перебувати. І я думаю, що нам це вдалося.
Від першої поїздки до Львова — до власної фундації
Для Ларрі ця історія почалася задовго до появи хабу. Вперше він приїхав до Львова у 2014 році, щоб вивчати українську мову в Українському католицькому університеті. Україна тоді переживала наслідки Революції Гідності, а місто й люди, яких він зустрів, залишили на нього сильне враження. «Я полюбив Львів від початку», — згадує він.
Після першої поїздки Ларрі повертався знову і знову – зазвичай двічі на рік. Поступово українська культура, мова і саме місто стали важливою частиною його життя. А разом із цим з’явилося бажання не просто приїжджати, а зробити тут щось власне.
Багато років у США Ларрі Тремскі працював як органіст і диригент. Давня музика була важливою частиною його професійного життя, а після знайомства з українськими музикантами ця зацікавленість почала набувати іншої форми.
У 2025 році він познайомився із Сергієм Гаврилюком — альтистом, бароковим скрипалем, композитором, доктором мистецтва. Сергій викладає альт у Львівській національній музичній академії ім. Лисенка, а після навчання на кафедрі давньої музики Університету мистецтв Фолькванг в Ессені, продовжив розвивати практику історичного виконавства в Україні. Сергій добре знає українське музичне середовище: його виконавців, студентів, викладачів — тих, хто вже працює з давньою музикою, і тих, хто лише починає нею цікавитися. Як директор фундації він є важливою точкою перетину українського та міжнародного музичного середовища.
Під час приїзду Ларрі до Львова наприкінці листопада, розмови щодо фундації стали конкретнішими: вони шукали приміщення, обговорювали майбутній проєкт і зрештою вирішили спробувати.
— Я знав, що хочу залишити свою роботу і приїхати сюди. Хотів зробити щось нове й цікаве, поки ще мав енергію для цього, — розповідає Ларрі.
Його особиста історія поступово перетворилася на конкретну професійну місію: створити у Львові місце, де українські музиканти матимуть доступ до якісних старовинних інструментів, нот, знань і міжнародного досвіду.
«Українські музиканти заслуговують на це»
Одна з головних проблем, яку засновники бачать у розвитку давньої музики в Україні, — це нестача ресурсів. Молоді музиканти можуть отримувати освіту, їздити на навчання за кордон, знайомитися з європейськими виконавцями. Але повернувшись додому, вони часто не мають можливості регулярно працювати з історичними інструментами. Саме тому інструменти для Фундації — не просто предмети інтер’єру.
Орган, який сьогодні стоїть у хабі, привезли з Нідерландів. Його відновили, зібрали та підготували до роботи. Поруч — французький двомануальний та фламандський клавесини, а також комплект віол.
Ларрі пояснює: коли він шукав інструменти для Фундації, то хотів, щоб вони відповідали високому рівню:
— Хотілося, аби все, що ми зберемо тут, було, як у першокласній консерваторії в США, Німеччині чи Австрії. Якщо ми щось створюємо тут, воно має бути найкращим, адже українські музиканти цього заслуговують.
Але історичний інструмент — це не просто річ, яку можна привезти й поставити в кімнаті. Його потрібно відновлювати, ремонтувати, налаштовувати і розуміти, як із ним працювати.
Цією частиною роботи займається Дмитро Мацідон. Він здобув ступінь бакалавра з контрабаса у Львівській національній музичній академії ім. Лисенка, а також має технічні спеціалізації у сфері телевізійної та радіомеханіки, комп’ютерних систем і мереж. Ще зі студентських років Дмитро цікавився бароковою музикою, Згодом почав грати на віолі да гамба, а паралельно розвинув майстерню з ремонту музичних інструментів. Так давня музика для нього стала не лише справою виконавця, а й практичною роботою з інструментами.
Не просто слухати, а грати
Втім, хаб задуманий не як місце, де музиканти лише виступають. Фундація відкрита для різних людей і форматів — від професійних музикантів та студентів, до тих, хто вперше чує слово «клавесин». Засновники кажуть, що раді відвідувачам незалежно від того, чим вони займаються. Для них важливо, щоб простір не перетворювався на закриту територію лише для фахівців.
Одним із важливих напрямів уже стала співпраця зі студентами музичної академії — саме вона стала одним із поштовхів для відкриття класу органа у Львівській національній музичній академії ім. Лисенка вже з вересня 2026 року. До цього у Фундації проводилися майстеркласи та клавесинні програми за участі викладачів і музикантів з Києва.
У червні цього року тут відбувся триденний Клавесинний симпозіум, що об’єднав майстеркласи Наталії Сікорської та Олени Жукової, презентацію монографії, онлайн-обговорення «Клавесинне виконавство в Україні», а також концерт Ганни Іванюшенко, Юлії Сасюк та Аліни Капрій — викладачки і студенток музичної академії. Симпозіум зібрав численних учасників та слухачів і став ще одним майданчиком для професійного спілкування та обміну досвідом.
Важливими є й міжнародні контакти. У липні Фундацію відвідали представники Academy of Ancient Music (Великобританія), які подарували повний комплект віол, працювали зі студентами, ділилися досвідом і допомагали тим, хто тільки починає опановувати історичне виконавство.
Фундація також відкрита до співпраці з українськими музикантами, проєктами та культурними інституціями. Деякі ідеї, розповідають засновники, виникають спонтанно: хтось дізнається про простір, пропонує зустрітися — і з цього може вирости нова програма чи спільний проєкт.
Простір на Ліста, 2 має свою перевагу — камерність. Але його розмір водночас обмежує кількість слухачів, яких можна прийняти на концерті. Тому засновники розглядають різні можливості для виступів перед ширшою аудиторією. Серед необхідних для цього речей — портативний орган, який можна було б привозити в інші простори й проводити там концерти чи освітні програми. Так само фундація шукає приміщення, де можна було б розмістити невеликий клавесин і прийняти сорок-п’ятдесят людей, зберігши відповідну камерну атмосферу.
«О, що це? Прийдіть, ми вам покажемо»
Ще одна амбіція Фундації — сформувати у Львові власну спільноту слухачів давньої музики.
Разом із Фундацію працює ансамбль Leopolis 415, до якого входять Сергій Гаврилюк (барокова скрипка), Дмитро Мацідон (віола да гамба), Михайло Солонченко (барокова скрипка) та Ларрі Тремскі (клавесин) — музиканти, які працюють із бароковими та іншими історичними інструментами й водночас є творцями Фундації. У просторі Хабу вже відбуваються їхні концерти, під час яких вони не лише виконують музику, а й допомагають слухачам уважніше її слухати та розуміти: чим барокова скрипка відрізняється від сучасної, як звучить клавесин, чому орган має саме такий тембр.
— О, що це? — Прийдіть до нас, ми вам покажемо. — О, як це працює? — Прийдіть сюди, ми вам пояснимо, — приблизно так Ларрі описує підхід, який хоче бачити у Фундації.
Для нього важливо, щоб історичне виконавство не залишалося закритою територією для вузького кола фахівців. Навпаки — він хоче показувати, що ця музика може бути різною, несподіваною — і доступною для всіх. Навіть концертна програма не обов’язково має виглядати як академічна лекція з історії музики. Іноді достатньо знайти образ або назву, за яку слухач може зачепитися, щоб почути в музиці щось нове.
Почути давню музику вперше
Ларрі багато років працював із дитячими хоровими колективами й переконаний: складну музику можна пояснювати дітям, якщо говорити з ними зрозумілою мовою.
Свого часу, розповідає він, перед виконанням творів Баха, Палестрини чи Вільяма Берда він говорив із дітьми не лише про саму музику. Вони дивилися, коли жив композитор, хто тоді був королем чи королевою, що відбувалося в країні, яким було життя людей.
— Не треба читати їм аспірантську лекцію. Треба просто зробити розповідь цікавою і захопливою.
Особливо добре, на його думку, для такого знайомства підходить орган.
— Якщо ви бачите собаку великого розміру, що ви очікуєте почути? Гучний гавкіт. А якщо собака маленький? Очікуєте почути щось інше. З органними трубами працює приблизно так само: великі — «гав», маленькі — «брех» і так далі.
Складний принцип стає грою, і дитина вже не просто слухає орган, а починає розуміти, чому він звучить саме так. Важливо показати дітям, що музика не існує окремо від життя. Вона пов’язана з історією, культурою, людьми та суспільством, у якому виникла.
Давня музика — не означає минула
В українському музичному середовищі можна зустріти різні терміни: «старовинна музика», «давня музика», «історичне виконавство». У міжнародному контексті утвердилося historically informed performance — виконання, яке спирається на дослідження музичної практики певної історичної епохи.
Для засновників важливо було знайти назву, яка звучатиме природно саме в українському контексті. Тому вони зупинилися на «давній музиці» — назві, яка вже має традицію у Львові.
Історичне виконавство залишає місце для живої взаємодії музикантів, для прикрас, імпровізації, пошуку, навіть для того, що може виникнути безпосередньо під час концерту. Музика не повинна бути лише точною реконструкцією минулого — вона знову звучить тут і тепер.
Саме тому давня музика не є чимось, що «померло» й тепер потребує повернення. Вона продовжує жити щоразу, коли хтось бере до рук історичний інструмент, відкриває партитуру, досліджує спосіб виконання або вперше слухає таку музику.
Що далі?
Зараз простір невеликий. Самі засновники говорять про принцип start small: почати з невеликого ансамблю, невеликого приміщення та поступово розширюватися. Разом із цим розвивається і команда Фундації, яка поповнюється новими учасниками — як-от Дмитро Прокопець, львівський піаніст та органіст, який поєднує музичні виступи з роботою асистента з комунікацій та ведення соціальних мереж.
У найближчих планах — продовжувати концерти Leopolis 415, робити програми для історичних інструментів із залученням студентів академії, працювати з вокалістами та розвивати дитячі проєкти.
— Думаю, нам потрібно рухатися поступово. Почати з невеликого ансамблю, з невеликої кількості проєктів, а потім розширюватися.
Можливо, саме тому в розмовах про майбутнє Фундації так часто звучить не слово «план», а слово «можливість». Портативний орган, нове приміщення, співпраця з філармонією, робота зі школярами, нові міжнародні контакти — усе це ще може змінюватися. Але напрям уже визначений.
— Ми хочемо об’єднати людей, яким цікава давня музика, щоб створити тут спільноту, — пояснюють засновники.
У бароковій музиці є поняття basso continuo — безперервний бас, музична лінія, яка тримає композицію і визначає гармонічний розвиток. Можливо, щось подібне відбувається і з давньою музикою: вона не залишається позаду, а продовжує свій рух разом із нами. Змінюються інструменти, виконавці, слухачі, способи її прочитання — але сама музика не переривається.
У цьому і полягає головна ідея Львівської Фундації Давньої Музики: не повернути до Львова звук клавесина чи органа — вони нікуди не зникали, а створити місце, де ця музика може звучати далі. Від одного музиканта до іншого, від майстра до виконавця, від викладача до студента, від партитури — до живого звучання, від слухача, який прийшов уперше, — до людини, яка захоче почути ще.
Давня музика поруч. І, можливо, саме тому вона не стає минулим.
Фото надані Сергієм Гаврилюком